Передостаннім пунктом на маршруті є, по своєму, оригінальне і цікаве село під назвою Зарубинці. (карта 1) Його поява в історичних джерелах, як правило, датувалася першою третиною ХVІІ ст., коли краківський каштелян Юрія Янушевич князь Збаразький у 1629 р. платив податок за 32 дими в цьому селі, однак, в “Актових книгах Кременецького земського суду” є документ за № 480 від 01 січня 1607 р., що був внесений до цих книг 23 лютого т. р., що має назву “Позов кн. Януша Збаразького брацлавському воєводі кн. Янушу Збаразькому за неповернення маєтків в сс. Опрелівці, Стогнеківці, Бриківці, Васківці і Зарубинці, які він орендував, док. № 77, арк. 772 зв.—776”. (джерело 1) Те, що це “наші” Зарубинці, а не скалатські (бо є ще такий тезка нашого села), підтверджують навколишні топоніми. Перший Януш — це князь Воронецький, а другий — “збирач земель збаразьких”, брацлавський воєвода і кременецький староста Януш Миколайович (†1608). За рік до смерті він понабирав, нібито, в оренду у свого троюрідного дядька купу сіл, але віддавати, зрозуміло, не збирався від слова “зовісм”. Такі методи, чи то збройного захоплення населених пунктів за допомогою козацьких “приватних збройних формувань”, чи то, нібито, купівлі, але внесення тільки першого траншу і все, чи то оренда і не повернення кременецький староста “спрактикував” ще на Брацлавщині, будучи “тамтейшим” воєводою. Через те, села, що належали до Колоденського замку і мали би бути у власності Острозьких/Воронецьких/Замойських у 1629 р. опинилися у власності його сина Юрія. Методи Януша не завжди були морально бездоганними, але таким (і не тільки таким) способом він залишив синам маєтки, які за чисельністю міст, містечок і сіл були на почесному другому місці в Речі Посполитій після кн. Домініка Заславського (хоча ординацією не вважалися).
Якщо у 1583 р. Зарубинців ще намає, а з 1607 по 1629 роки вони “розрослися” до 32-х димів, то, очевидно, виникли майже одразу після знищення татарами частини населених пунктів Збаразького князівства у 1589 р., тобто, на переломі ХVІ-ХVІІ ст. До початку “Хмельниччини” це вже мало бути досить розвинуте село, адже, Христофор кн. Збаразький (який юридично на той час спільно з братом Юрієм володів маєтками) не подарував би придворному літописцю і “панегіристу” Самуїлу Твардовському якогось бідненького і задрипаного села. Та й сам “поета” пильнував ґосподарку, бо вже після його поїздки з “вельможним паном Кшиштофом” у 1622 р. з дипломатичною місією до султана і видання “Przeważna legacyja, Jaśnie Oświeconego Książęcia Krzysztofa Zbaraskiego […] do […] Cesarza tureckiego Mustafy w roku 1621”, двір є “добре загосподаровний, з пасікою, городами”. (рисунок 1, фото 1)
Навіть не зважаючи на те, що козаки спалили цей маєток, він згодом все одно відродився і став своєрідним осередком економічного розвитку Зарубинець. Після смерті патронів – князів Христофора Збаразького та Януша Вишневецького, С. Твардовський (згідно тестаменту останнього) потрапив під опіку Яреми. Після “війни домової”, яку він описав в окремій книжці та пожежі маєтку “поет” переїхав у Великопольщу. Сини поета в 1666 р. оцінили втрачений під час “Хмельниччини” маєток батька на суму 5000 зл. (напевно, “тинфів Яна Казимира” львівського карбування). Після Дмитра-Єжи кн. Вишневецького Зарубинці перейшли до Потоцьких (Юзефа-старшого і його єдиного сина Станіслава). Після смерті останнього (†08.02.1760 р.) його дружина “Я(сно) В(ельможна) П(ані) Гелена Замойська з малолітніми познаньськими воєводичами Францішком і Вінцентієм Потоцькими, що в її опіці перебувають чинить поділ з старшим сином паном Петром старостою Лежайським… і залишає собі: місто Збараж з фільварком Залузьким і Старий Збараж, фільварок Луб’янки Нижчі і Вижчі, Чернихівський [фільварок] з Верняками, Стриївецький з Кретівцями і Грицівцями, Шляхтинецький з Лозовою і Курниками, Розношинецький з Красносільцями, Добромирський з Гущанками, з Лозовою і Ободівкою, Клебанівський з Кошилівкою і Яцівцями і села ЗАРУБИНЦІ, Івашківці, Заруддя і Глибочок…”. Коли Вінцентій досяг повноліття Збаразькі маєтки (в т.ч. і Зарубинці) потрапили до нього, а після його смерті у 1825 р. син Францішек розпочинає розпродаж Збаразького князівства. Перед 1833 р. Зарубинці купує відносно великий збаразький землевласник Войцех барон Чехович, а десь з 1835 р. власником є, скоріш за все, його син Альберт (як мінімум, до 1845 р.) (джерело 2 і 3). На той час село “над річкою Гнізна, котре мало колись великий став, церкву і двор мурований в 1825 р. відбудований, з садом у французькому стилі, тепер на англійський перероблений за одну милю від Збаража… Тепер належить до Войцеха барона Чеховича. Лежить між лісами в найродючішій улоговині, тут випалюється вапно, робиться цегла, великі пасіки, добрі ліси обкопані ровами становили колись значний прибуток з цього села. Став спущений…” (карта 3). Ця інформація подана за Р. Афтаназі, але його дані про володіння цим селом в І-й пол. ХІХ ст. Ельжбетою Цетнер перевірити не вдалося.
24 червня 1844 р. Збаразький ключ (без Зарубинець) у Францішка Потоцького за 144 тис. злр купує Ежен де Лінь, але, село, напевно, було досить перспективним, тому цей бельгійський князь в 1850-х роках його докуповує. Після його смерті у 1880 р. маєток ненадовго переходять до дружини Ядвіґи де Лінь (з Любомирських), а з 10 червня 1893 р., викуплений у княгині Банком Крайовим, виставляється на продаж. Тадеуш Владислав Нементовський, який придбав 4 серпня 1893 р. Збаразький ключ (без Зарубинець) за 560 тис. злр., докуповує це село для своєї дружини Ядвіґи (з Зелінських). Після І світової Зарубинці перебувають у власності Ісаака Альтштедтера і він перепрофільовує тутейшу винокурню на гуральню з можливістю виробництва спирту. Одна із справ 370-го фонду ДАТО називається “Дело о краже спирта на винокуренном заводе Альштетера в с. Зарубинцах Збаражского уезда за 02 января 1915 — 07 января 1916 гг”. Ісаак Хаїм Альтштедтер народився в Кракові 27 жовтня 1883 р. в сім’ї Мойсея Якова і Ітель Єтти Альтштедтерів. Мав двох братів (Самуїл-Натан і Льобель) та сестру. Перед приходом “перших совітів” виїхав на Польщу. Під час німецької окупації ІІ-ї Речі Посполитої, імовірно, емігрував в Бельгію, де і помер в м. Антверпен 04 травня 1971 р. Під час ІІ-ї світової війни підприємство, очевидно, розширює асортимент і вже називається “коньячний лікеро-горілчаний завод” (Brandweinbrennerei). Керував заводом, що виробляв 60000 літрів “зеленого змія” в рік, майбутній староста села Теодор Стахів. Церковний “Шематизм” 1934 р. зазначає: “Дім мурований в добрім стані, інші будинки ліплені в досить добрім стані”. Фон Міг, без сумніву, розташовує двір поета у північно-західній частині села, а через пів століття, на Францисканському кадастрі, тут уже позначено, крім мурованого палацику, ще два капітальні будинки та регулярний парк, оточений ровом. Ця ж територія на “Детальній мапі Польщі” (1938 р. 1:25000) підписана уже двома скороченнями D. – двір та Gorz. – гуральня (винокурня, горілчаний завод). Отримуємо: там, де в ХVІІ-ХVІІІ ст. розташовувалась садиба С. Твардовського, з першої декади ХХ ст. – винокурня, а зараз – Зарубинецький спиртзавод. (карта 2)
Крім двору/садиби, окремої уваги заслуговують і інші потенційні туристичні об’єкти: церква Св. Івана Богослова (дер. 1776, мур. 1905), хата-музей родини Горбачевських (кол. плебанія 1865 р. глиняна, на поч. ХХ ст. – мурована), “фіґура Св. Теклі” на околиці села (в дійсності “Pomnik 3-go Maja w Zarubińcach z r. 1796 pow. Zbaraż” до 5-ї річниці прийняття Конституції Польщі, прицерковне кладовище з похованнями багатьох відомих на Збаражчині людей і т.д.
Початки дерев’яної церкви в цьому селі можна віднести до періоду між 29/30 березня 1759 р. (в канонічній візитації о. Антонія Онуфрієвича її ще немає) і 13 квітня 1784 р. (візитація о. Олексія Ганкевича, вже є). Однак, є два побічні джерела, що трохи відсувають витоки храму. На мапі Йосифінського кадастру 1778-1783 рр. Ф. фон Міґа святиня вже позначена та й в “Інвентарі церкви Св. Іоана Богослова”, від 24 червня 1901 р. зазначено, що “метрики руски вóдъ р. 1776”, тобто, якщо церковні Метричні книги зберігаються від цієї дати, то, очевидно, тоді вже існував і храм.?! Крім того, в матеріалах згаданої візитації тої ж церкви “Яна Теолоґа” 1784 р., в розділі “Парох місця…” йдеться про призначення “до Зарубинецької парохії В[ельможний]К[сьондз] Теодор Тернецький за презенти Я[сно]В[ельможного] Юзефа Потоцького – воєводи Познаньского, гетьмана великого коронного від ЯВ Теодозія Любинецького Рудницького колись єпископа Луцького і Острозького в році 1743…” Якщо призначення на парафію відбулося в т. р., то мала би бути і церква.?! В цьому ж рукописному документі зазначено, що “Метрика Хрещення тут — від Року 1747 до Року 1775 і пізніше”. Таким чином, датування храму в Зарубинцях можна відсунути з “офіційного” 1784 р. (13 квітня) — до 1776 р. (метрики руські в інвентарі 1901 р.) – до 1747 р. (метрики хрещення в інвентарі 1784 р.) і до 1743 р. (презента пароха).
Згідно Інвентаря, “рокъ основания парохіи незвѣсный такъ и фундаторъ. Историчныхъ даныхъ нѣкакихъ”. “Приходство” – за 350 м. від храму — та ж плебанія, де зараз музей родини Горбачевських. “Обезпечена в Дністрі” (застрахована). “Положена за оселю” (служила за помешкання пароха). “Бічних престолів нема. Чаша 1. Дзвіниця в досить доброму стані, дзвонів 5. Дяківка з кусником города в досить доброму стані, інтабульована на церкву. Варта громадська, кладбище одне, прицерковне. Патрон (власник маєтности) — Ядвіґа Нементовська, обряду латинського. Священник один, дяк один — платить громада 10 зр. Щорічно, мешкає в дяківці, хору нема. Гр.кат — 578, римокат. – 112 (належать до Оприловец), жидів — 18. Школи нема, зимою учить дяк. Читальні нема, шпихлір громадський. В корчмі сидить жид. В церковному братстві мужчин 50, жінок 75, дівчат 25. Брацтво тверезости оперте на статутах, основане 1896 р. Архіву і бібліотеки нема. “метрики руські від 1776 р., латинські — від 1785 р. Садок малий, в селі садків дуже мало. ХАТА з глини, 1865 р., крита соломою, 6 убікацій (кімнат/приміщень), стан добрий. Стодола добра, 2 стайні середньодобрі (такі собі), шпихлір лихий (в поганому стані) убезпечений в Дністрі”. Села парохії: “Опрілівці, 3 км. 287 гр.кат., 123 рим.кат., 6 жидів. Костел і парохія, школи нема, склеп християнський, 1 корчма. Івашківці 4 км., 207 гр.кат., 97 рим.кат., 3 жиди. Є латинська каплиця і корчма”. Підпис: о. Іван Іванчук. 24.06.1901 р.”
Мурований храм під тим же титулом більшість джерел датують 1905 р., хоча “Шематизм” 1906 р. пише, що вона в тому році ще дерев’яна, а “Шематизм” 1909 р. зазначає, що вона “мурована ще з 1904 р.”. (фото 3) Проте, це не так вже й суттєво! Діяльність мурованого храму ХІХ (з 1854 р.) – ХХ ст. (1910-1940 рр.) в розрізі фіксації “треб”, поіменних списків парохіян і плебанії та іншого містяться в ряді церковних книг, що збереглися до цього часу. Їх аналіз ще чекає свого дослідника..! (джерело 4) Що стосується священників, які “правили” на Зарубинцях, то це окрема і величезна за обсягом матеріалу тема, навіть якщо починати тільки від Боратинських/Горбачевських..! Тільки про останніх проф. М. Корда видав окрему монографію, а були ще отці І. Бохенський, І. Герасимович, О. Заячківський, Т. Копистянський, Т. Пайкуш, В. Ваньчицький, І. Пачовський, Г. Алиськевич, Я. Мельник, Т. Пасічник та ін. (документ 1) КОЖЕН з них залишив свій слід в історії парафії і села, але це все вартує окремого видання!
Окремою і самодостатньою туристичною локацією є музей-садиба Івана Горбачевського, що знаходиться на місці колишньої плебанії. В двох експозиційних кімнатах музею, опікується яким Тернопільський національний медичний університет, що носить ім’я цього відомого вченого, знаходяться документи, особисті речі та світлини родини Горбачевських. 15 травня позаминулого року за участі керівництва ТНМУ ім. І. Горбачевського та Збаразької громади, духовенства, краєзнавців та ЗМІ в Зарубинцях було урочисто відзначено 170-річчя з дня народження цього вченого та міністра охорони здоров’я Австро-Угорщини (фото 5. 5а і 5б).
Інфраструктура: Магазини торгівлі продовольчими та промисловими товарами, Зарубинський заклад дошкільної освіти «Казка», клуб, бібліотека-філія. Лавандове поле «Kvitka Ross» – продаж багаторічних рослин, дизайн та озеленення, фотолокації, 20 сотих поля висаджені лавандою тішать гостей не лише неймовірним ароматом, а й кольоровими барвами. На полі облаштовано мальовничі фотозони. (фото 4 або 4а) Біля локації знаходиться один з найдавніших пам’ятників Збаражчини — скульптура, встановлена до 5-ї річниці прийняття Конституції Польщі 3 травня 1791 р., відомий в селі, як «Свята Текля» (фото 2).