Меморіальна дошка (камінь), Старозбаразька фортеця
“Літописний Збараж” – це поселення, порубіжний адміністративно-фіскальний центр Теребовлянського князівства Подільської землі, яке розташовувалося в межах Медоборських гір Збаразького підрайону Товтрового кряжу. Згідно з традицією, термін “літописний Збараж” застосовується до території гір Княжа, Бабина та Чернеча (в народі – «Монастирок») не тільки в “літописний” період ХІІІ ст., а й надалі (ХV-ХVІ ст.). Першою писемною згадкою, виявленою на даний час про поселення Збираж (саме в такій транскрипції воно фігурує в одному з джерел), є Галицько-Волинський літопис, де йдеться, що весною-літом 1214 р. «…Лестько не зміг узяти Галича і, пішовши, пустошив він довкола Теребовля, і довкола Моклекова, і Збаража, а Биковен узятий був ляхами і руссю». Центром цього укріпленого поселення була територія г. Княжа, на вершині якої розташовувалося спочатку укріплення слов’янського періоду, а пізніше – Княжої доби. В першій третині ХV ст. на цій території вже існує замок, першою писемною згадкою про який є лист-скарга „Польского короля Владислава Ягайла до Великого Магістра Руссдорфа на навдячне, віроломне і нелюдське з ним поводження рідного брата Великого князя Литовського Свидригайла“, оупблікована у „Скарбці дипломатів…“ під ред. І. Даниловича під № 1554: „…замки наші здобував в часі перемир’я, зокрема Смотрич 8 днів безуспішно облягав, напав на наші власні паньства в Теребовлянській і Львівській землі і через своїх прибічників, а наших бунтівників, здобув і опанував замки: Збараж, Кременець і Олесько“.
24 червня 1474 р. відбулося захоплення і спалення замку у Збаражі татарами під керівництвом оґлана Хейдара Герая. Князь Василь Васильович Збаразький загинув у вогні, підпаливши фортецю, скоріш за все, дерев’яну. Дружина з дітьми врятувалася. У п’ятому тому „Дванадцяти книг Польської історії краківського каноніка Яна Длугоша“, опубліковному в Кракові у 1870 р. поряд згадуються два слова – „ZAMEK ZBARAŻ“. Значного руйнування стара фортеця у Збаражі зазнала у 1575 р., коли татари під керівництвом майбутнього кримського хана Газі Герая ІІ «Бурі», коли «татари спаскі под Збарожом кошєм стояли и Струса под Бавором забили… а князь Збаразький із своїми людьми захищався хоробро від Татар, котрі було підійшли під фортецю Збараж, і битва продовжувалась доти, аж поки не загинула тисяча татар, а залишок втік до лісу під Збаражем («Zboras»)».
В центральній частині замку, як мініму, з другої половини – кінця ХVІ ст. знаходився римо-католицький костел, що виконував функцію родової усипальниці, принаймні, тих князів Збаразьких, що перейшли на католицизм. У тестаменті Юрія Андрійовича князя Збаразького, написаного у Володимирі «лъта ώт нароженя Исуса Хрыста, сына Божего, тисяча пятсоть семдесят девятого, мсца генваря двадцатого дня», тестаментатор зазначає: «Найперше, душу мою доручаю пану Богу в Трійці єдиному, а тіло моє моїй милій дружині княгині Барбарі Михайлівні Козинській, яка має учтиво вчинити погреб йому (тілу), згідно звичаю костелу світлого хрестиянського закону римського, в костелі в замку моєму Збаражському, коштом і накладом з пожитків моїх і грошей готових».
Суттєвого руйнування стара фортеця у Збаражі і саме місто зазнали і в 1589 р. Возний луцького ґродського суду у 1591 р. оповідав: «… позов положити хотел, нижели есми того позву где вткнути не мель, бо тое место Збараж и Базар место также и села видель есми до кгрунту от поганства татар спаленьїе и спустошоные, толко замок самый збаражский стоял, до которого есми тоть позов отнесь и у браму замковую уткнул и воротному оповедил…”. 18 листопада 1592 р. був складений “Інвентар частини Збаразького замку і сіл, що до нього належали, спадкових маєтків княжни Галшки і Катерини Збаразьких, переданих під опіку брацлавському воєводі кн. Янушу Збаразькому і кн. Петру Збаразькому”. Тут згадується «замок мурований, брама мурована, при якій звід на ланцюгах, світлиця мурована, костел, під яким склеп…» і т.п. Однак, окремі будівлі Пригородка дерев’яні (пекарня, кухня, світлиці, вежа дерв’яна, глиною обліплена, лазня, вежечка на палях), тобто фортеця була кам’яно-дерев’яною.
На кінець XVI ст. замок (за дослідженням В. Собчука) складався “…із великого окольного мурованого замку з пригородком та острогом під ним і двох міст – Великого й Малого, одне з яких лежало за ставом, а друге – під горою, виявилося поділеним аж на п’ять частин». За свідченням польського дослідника Юзефа Кахеля, Старозбаразький замок був остаточно зруйнований у 1648 р. козаками під проводом Максима Кривоноса, хоча в наступному 1649 р. у фортеці, під час облоги нового Збаразького замку, знаходилася ставка гетьмана Б. Хмельницького. Востаннє в джерелах XVIІ ст. твердиня згадується мандрівником Ульріхом Вердумом у 1672 р.: “… під’їжджаємо до долини, через котру пливе мала річка Гнєзна, тут недалеко села Чернихівці підноситься спустошений замок”.
У 1830 р. залишки замку були зафіксовані на гравюрі австрійським художником Антонієм Лянґе. Вали, рови, бойові майданчиками та руїни замку були детально обстежені археологом Адамом Крікором у 1882 р., про що у наступному році було складено і опубліковано детальний звіт. “Вціліла головна висока башта, з південного-заходу на 480 см., що підноситься над поверхнею замчиська, де від заходу мурами поєднана величезними валунами збігає аж до урвища над Гнізною і тут їх висота возноситься на більш, як 10 метрів. Біля гори ще видно отвір для дверей, або вікна… після старанного розчищення льоху аж до дна, виявилося, що висота становить 215 см., а ширина 122 см. Сам замок стоїть на краю великого городища, над урвищем, що провадить до річки Гнізна. Городище, як попередник замку, займає зараз 200 метрову територію, перетяту валами і ровами. Так на відстані 29 метрів від замку маємо І-й вал, за ним глибокий рів на 21 м. з більшими і меншими випуклостями. За ним високий ІІ-й вал на 15 м. Далі йдуть великі за розміром рови, які не мають прямого зв’язку між собою, а за ними біля 66 мметрів – площина, або своєрідна бойова площадка. Далі знову 15-метровий рів, або яма, а відразу за ним — третій високий вал протягом 16 м., пізніше — рів з невеликим вигином, шириною до 5 м. І знову площадка 63 м. довжиною. Ту площадку зі сходу поперечно перетинає два вали, а між ними щось типу невеликого рову. На завершенні четвертий вал, який навколо облягав городище, зараз в деяких місцях сильно знищений. Здається, що цей вал був єдиний, котрий оточував первинне городище; всі інші вали, рови і ями належали вже до епохи заміни городища на замчисько і застосування оборонних укріплень (пристосувань) для більшого вдосконалення стратегічного мистецтва оборони. Бо також цей вал, ті валуни з залишками витесаних отворів і саме розташування над урвищем і річкою обґрунтовано переконують, що спочатку було тут городище і як скрізь, тут теж у наступні часи трансформувалося в замчисько. Мурований замок споруджено тоді, коли населення вже зібралося в значній кількості, осіло тут на постійне проживання і створило місто, що називається і тепер Старий Збараж”.
Руїни замку збереглися, як мінімум, до 1948 р., які 23 вересня зафіксував на світлинах фотокореспондент Іван Васильович Соколов. На звороті одного з них є не зовсм коректний з історичної точки зору напис: “Замок побудований 1211 р. князями. Відновлений по нападу татарів в ХV ст. 1474 знищений за Василя Несвіжського, 1589 р. – знищений вдруге Татарами за Януша кн. Збаразького.” На цьому фото простежується внутрішній кут залишків надбрамної вежі з прямокутним отвором в’їздової брами на фоні Довбушевої гори, Залужжя і Збаража. Інше фото цього ж автора, під назвою “Руїни замку в с. Старий Збараж” відображає зовнішній вигляд наріжника фортеці від р. Гнізною, на якому читеється “зрізаний наріжник” фортеці, або, так званий, анґул, характерний для прозамку ХІV-ХV ст. у Скалі на Збручі та Язловця. У післявоєнний період для виготовлення топокарти 1:5000 в 1957 р. проводилося аерофотознімання території Збаражчини, в т.ч. і Медоборів (Княжої і Чернечої гори). Слідів фортеці на цьому фото вже немає, але чітко читаються вали навколо городища і замчиська. Вали і рови були знищені у 1984 р., коли тут планувалося будівництво дачного кооперативу, але, враховуючи функціювання тут (у 50-60 рр. ХХ ст.) скотомогильника і миловарні, від ідеї, врешті, відмовились.
13 липня 1991 р., до 780-річчя (як тоді вважалося) першої писемної (літописної) згадки про Збаража, на вершині Княжої гори було встановлено пам’ятний камінь з металевою таблицею. Напис на цій таблиці наступного змісту: «Тут в ХІІІ – ХVІ ст. була Старозбаразька фортеця – свідок слави, героїзму і печалі українського народу». Згодом, на камені було встановлено чорний мармуровий хрест. На даний час Княжа гора є туристичною локацією «літописного Збаража», які часто відвідують туристи і молодь нашого міста.
