ВОСКРЕСЕНСЬКА ЦЕРКВА І ШКОЛА
«Духовні святині Збаражчини» (2008) про згаданий храм пишуть так: «На місці старої церкви у 1760 році міщани пригородка (тепер вул. Д. Галицького), шевці і наймити розпочали будівництво мурованої з каменю великої церкви. Фундатором греко-католицької святині був збаразький міщанин – швець Григорій Гименюк. Але через несподівану смерть не закінчив будівництво. Церкву закінчив будувати Микола Потоцький у 1764 році». Збаражанин і єпископ Іван Прашко, на честь якого і була названа Шевська вулиця, використовуючи “Шематизми” різних років, у відповідній таблиці двотомника “Збаражчина…” подає ту ж саму дату «Воскресенська (“велика”) [церква] – 1764 р.». Інвентар, складений настоятелем храму і деканом о. О. Заячківським 7 червня 1901 р. про церкву подає ту ж саму дату завершення будівництва (1764), але, очевидно, помиляється стосовно фундатора, який народився у 1788 р.: «Под покровом ВОСКРЕСІННЯ ХРТВО з каміння — крита гонтом. Віддалена від мешкання пароха около 350 метрів. Побудована р. 1764 коштом громади при помочи воєводи Франца Потоцького». «По реставрації внутрі посвящена 20/9 1880 через б[лаженної].п[ам’яті]. Єп-па Сильвестра Сембратовича. Візита канонічна 7/2 1882 р. через Митр. Йосифа Сембратовича. 6 престолів: 1) Воскресіння Христового 2) Св. Миколая 3) Ісуса Христа розп. 4) Ісуса Христа в городі … 5) Св. Варвари 6) Косьми і Дем’яна. Церква в добрім стані. Дах в злом. Ухвалено побудувати новий дах критий гонтами» (у ще одному варіанті інвентаря з такою ж датою (07.06.1901 р.) – «критий бляхою»). Відпуст відбуває в день Рождества Пр. Д. М. (грамоти нема). Число душ гр.к. 2212 (закреслено) 1108, об[ряду] лат. 3336. Латинники належать до парохії Збараж — костел в місці, парохію адмініструють монахи Fratres minores (тут — «брати менші», або францисканці – Ordo Fratrum Minorum). Число протестантів — 4. Жидів — 2916. Коршем званих «шиньками» – 32. Метрики починаються від року 1785. Всі книги видання Львівського, «Мінея» – Почаївського. Хата збудована в р. 1886 з цегли, крита гонтами. Убікацій 6, в доброму стані, крім двох хлівів і шпихліра в лихом стані. Убезпечена в «Дністрі».
Львівський дослідник Василь Лаба у власному перекладі «Акту візитації збаразьких церков 1784 р., м. Збараж» в т.ч. і Воскресіння Христового називає «патроном церкви п. Вінцента Потоцького, підхорунжого коронного». Останньому на 1764 р. було всього 24 роки, Збаражем на той час він ще не володів і такої посади ніколи не займав. Про витоки дерев’яного Воскресенського храму свідчить списаний у Збаражі 13-29 серпня 1700 р. “Протокол генеральної візитації міських церков Збаразької протопопії та звіт офіціала Володимирської унійної єпархії о. Даниїла (Коритинського) про обстеження ним місцевих храмів з метою навернення до єдиності з Римським престолом”, де згадується «велебний отець Гнат Сузанський, який схизматика попа має за сотрудника». В «Акті візитації…» 1784 р. йдеться, що «…церква 26 квітня 1764 р. на місці давньому заснована і коштом парафіян будується(!). Ціла мурована, В стінах(!) завершена… над бабинцем склепіння не маюча, де вікна мають бути докінчені, з двома під фундаментами не домурованими склепіннями». «Акт» завершує «референдарський Декрет (припис) галицького катедрального канцлера найпревелебнішого о. Олекси Ганкевича: «…власним накладом пароха, особливо, в склепінні над бабинцем ще недокінченим… завершити і забезпечити трудячихся і прикладних спасінням в Господа, щоб надалі дбали про завершення». Тобто, через 20 років після офіційної дати будівництва церкви роботи не були завершені. Отже, спорудження мурованого храму Воскресіння Христового у Збаражі було завершене вже після 1784 р., хоча богослужіння («в скарбцях, по обох боках захристії, з дозволу єпископа») відправлялися з 14 січня 1777 р., а “коштом парафіян будується” побічно заперечує участь Потоцьких.
В 1933 р. о. Боліновський проводить у церкві ремонтно-реставраційні роботи: проведено електричне освітлення, зроблено нову мозаїчну підлогу (плитка привезена з Чехії), відновлена огорожа. У 1960 році церква була закрита. Тут планувалося облаштувати котельню школи, але, врешті, зробили склад спортивного інвентаря, транспарантів, реманенту і лише в 1989 році Збаразький райвиконком повернув церкву віруючим, тоді і розпочалася реставрація, що тривала до 1990 р. З листопада 1989 року церква заново була освячена отцем Романом Водяним. З 1992 сотрудником у Воскресенську церкву прийшов о. Олег Юрик, у 1993 – деканом і парохом о. Григорій Еднорович. На даний час настоятелем храму є о. Олексій Боднарчук, а сотрубником о. Омелян Колодчак.
Зі східної та південної сторони церкву оточує ШКОЛА, будівництво якої припало на період 1899-1902 років. Пам’ятна таблиця, встановлена на центральному фасаді будинку, про те, що „На майдані біля школи 25 грудня 1895 р…. виступав Іван Франко…“, очевидно, має на увазі, що „на майдані біля“ майбутньої школи, а точніше біля „шинку Юди Енгеля“ виступав Каменяр. На поч. ХХ ст., до початку І-ї світової війни школа носила назву ім. Я. Скшетузького, вважалася загальною («повшехною»), 6-класовою і складалася з чоловічої і жіночої. Директором першої був Юзеф Івашкевич, а другою — Францішек Канас. З 1914 по 1917 рр. в будинку знаходився лазарет російської армії. В 20-30-х роках школа стала 7-класовою, де навчалося 1168 дітей, з яких 453 польської національності, 338 — дітей українців, 337 — дітей євреїв. Після ІІ-ї світової війни школа №2 отримала назву на честь Івана Франка, а у 1960-1963 рр. було добудоване західне крило споруди (в кін. 1960-х р. – спортзал). На місці спортивного майданчика перед школою у 1982 році споруджено пам’ятник В. Леніну (з 1992 р. – Івану Франку). В 1987 р. школу перенесено в нове приміщення по вул. В. Чорновола, а нині приміщення використовується як корпус Збаразького ліцею № 1, для навчання молодших класів.