По праву сторону дороги Новики – Іванчани, південна околиця яких колись мала назву Курники, десь на її перетині з дорогою, що поєднувала Доброводи з Глинчуками, як мінімум, з середини ХVІІІ ст. знаходилось село з незвичною назвою НЕТРЕБА. Його північна околиця впритул досягала кордону між двома імперіями, а перед ІІ-ю світовою війною ця відстань складала яких пару десятків метрів. Поселення (щось середнє між хутором і маленьким селом), по суті, було однією вулицею з невеликим центральним майданом по середині. Перед 1782 р. в описі до аркуша № 390 “своєї карти Фрідріх фон Міґ” пише про Нетребу так: до Колодна 1 (тут відстані у австрійських милях, що дорівнювали 7585,9 м.), Курник — 3/4, Добривід — 1/2, Чумаль — 1/2, Новик — 3/4. Через болото на кордоні можна в кількох місцях перейти пішки, кінно — ніде, крім одиноко стоячого бровару”. Виглядає, як посібник для контрабандиста, але писалося це для службового (військового) використання, тобто, де армія може перейти водну перешкоду. Особливої уваги заслуговує “одинокий бровар”, який може свідчити про вже досить високий статус села (не хутора, раз в ньому діє маленька пивоварня). Поряд проходить тракт з Бродів до Збаража має добрий стан лише за сухої погоди; після довготривалих дощів стає важкуватим через глинисту основу. На відстані біля 1000 кроків в долині проходить польський кордон”. На цей час (після І-го поділу Польщі 1772 р.) кордон був дійсно австрійсько-польським, а вже аж після двох наступних (1793, 1795) він став австро-російським (карта 1).
Якщо населений пункт, що був заснований десь в першій половині ХVІІІ ст. (найраніші збережені метричні книги цього села датуються 1786 р.) і отримав, однозначно, українську назву, то, очевидно, що його етнічний склад був відповідним, або переважаючим..! (фотоколаж 1). В 30-х роках ХІХ ст. на протилежній від села стороні “гостинця” Збараж — Іванчани, відразу біля дороги формується невеличкий фільварок, який протягом наступних ста років буде господарським та релігійним осередком життя села. Саме тут польська громада, десь на поч. ХХ ст. збудує невеличкий, але дуже архітектурно вишуканий, неоготичний косцюлок. З другої половині ХVІІІ ст. (судячи з метричних книг) питома вага латинників почала збільшуватися, але навіть на 1893 р. все ще була меншою за уніатів (202 проти 280). Перші ходили до костелу в Опрілівцях (поки не збудували власну каплицю/косцюлок), а другі — до церкви в Добриводах (карта 2).
На плані с. Нетреби авторства Яна і Мєчислава Мєшків лише декілька прізвищ мають україноподібну етимологію (Біда, Заморока, Шевчук, Таращук, Стахів), але більшість (Дзядек, Шеліґа, Мєшко, Зеліньскі, Вуйціцкі, Войцєховскі та ін.) – таки польську. З відомих власників села наприкінці ХІХ ст. були поляки Скарбеки, а з поч. ХХ — єврейська родина Ашкеназі (Dawid i Zzgmunt Aschkenazy). На тому ж плані Мєшків в північній частині майдану зазначена “ґмінна криниця”, яка на кадастрі 1830 р. знаходиться трохи не там (а в західній частині майдану). А може викопали нову.?! (карта 3)
Включення до туристичного путівника місця розташування колишнього села Збаразького повіту під назвою Нетреба було, серед іншого, зумовлене, відомим з польських джерел, його «знищенням в 40-х роках минулого століття». Розслідування цієї історії є досить цікавим і повчальним для сучасного покоління, особливо, в умовах війни та протистояння корінних народів колишньої ІІ-ї Речі Посполитої! Польські сайти з покликанням на спогади Franciszki Dziedzic (20.06.1995), Kazimierza Dziedzic (12.06.1995) та протоколи архівних матеріалів подають наступну інформацію: «1943-10-08 Miejscowość otoczono w nocy. Wieś liczyła ok. 300 mieszkańców, którzy zostali bestialsko zamordowani lub spaleni w budynkach. Ocaleli jedynie ci, którzy w tym czasie byli nieobecni na miejscu. Wieś całkowicie spalono». Тобто, вночі 8 жовтня 1943 р. село було ПОВНІСТЮ ОТОЧЕНЕ і 300 мешканців Нетреби було ЗАМОРДОВАНО, або СПАЛЕНО в БУДИНКАХ». Для оточення і знищення цілого села «під носом» у німців (до Збаража навіть не було 10 км, а в Новиках — телефон і прикордонники) потрібно було, як мінімум, цілий курінь упівців.?! Інший польський сайт «Ludobójstwo dokonane przez ukraińców na polakach» менш категоричний і цифри трохи зменшив: «Banderowcy zamordowali 29 Polaków w wieku od 1 roku życia do 70 lat (не 300!). Dnia 8 października br. [1943] banda Wołyniaków Ukraińców napadła na polską wieś graniczną Netrebę. Pierwszy strzał ze strony bandy padł około godz. 7.30 wieczorem (не вночі!), po nim napadający poczęli okrążać wieś. MILICJA UKRAIŃSKA, KTÓRA BYŁA OBECNA WE WSI UCIEKŁA W STRONĘ OPRYŁOWIEC (цікаво, яка укр. міліція була саме в той час в селі і як зуміла втікти від «бандерівців» (не УПА, а ОУН (б)) . Bandyci poczęli wtedy palić domy, rąbać drzwi i okna, mordować ludność. Dzięki wyrzuceniu rakiety alarmowej PRZYBYŁA Z POMOCĄ NETROBIE STRAŻ GRANICZNA NIEMIECKA Z NOWIK (цікаво скільки ґренцшуців було в Новиках, щоб протистояти куреню УПА (якщо це був він?)). Bandyci spłoszeni serią strzałów żołnierzy straży granicznej uciekli uprowadzając ze sobą część łupu. Na miejscu pozostało 17 ZAMORDOWANYCH (не 29.?!) i 7 rannych mieszkańców wsi, są to: Dziedzic Marcin (około 76 lat), Dziedzic Parańka (68), Dziedzic Emilia (9), Dziedzic Jan (4)» та ін. W szpitalu leczy się Wojarka Katarzyna, sześciu dalszych rannych pozostało we wsi. Bandyci częściowo spalili, częściowo uprowadzili: 18 krów, 5 cieląt, 18 koni, 16 owiec, 4 świnie (цікаво, як наполохані вистрілами німецьких прикордонників нападники гнали перед собою свиней, овець і худобу?). Pastwą płomieni padło 25 gospodarstw z domami mieszkalnymi, a około 200 osób pozostało bez dachu nad głową i środków do życia”. Тобто, було спалено менше половини садиб (25 з 51), а не ціле село! Тим більше, я не впевнений, що в польських сім’ях було по 8 чоловік (200/25). З інших спогадів (С. Журек і А. Бєрнат) маємо таке: «Dnia 8.10.1943 r., w czasie nocnego napadu na wieś Netrebę, zginęli następujący uciekinierzy wołyńscy: 1. Gabryk Marta; 2. Liśkiewicz Rózia…» та ін. «Pochowani wspólnie w Netrebie w sobotę 9.X.1943 r. o godz. 5 wieczór(..?)». Зі спогадів Францішки Заморської (з дому Юзьва) «…wówczas zamordowani zostali także: 1. Dziedzic Marcin (lat ok. 65)… Franciszka Zamorska uciekała z innymi Polakami w stronę wsi Dobrowody» (тобто, жінка з іншими змогла втікти). Дуже цікаво описується така обставина: «…przed większą ilością ofiar uratowała obecność żołnierza niemieckiego (prawdopodobnie Ślązaka), który tego dnia przyjechał do Netreby z młockarnią. Widząc okrążających wieś banderowców zaczął do nich strzelać, potem wystrzelił trzy czerwone rakiety. Wkrótce pojawili się na kilku samochodach Niemcy ze Zbaraża i banderowcy wycofali się w stronę Glińczuki — Kierniczki». Тобто, того дня до Нетреби прибув «з молотаркою» німецький солдат (сілезького походження) і, побачивши бандерівців, які оточили село, він почав по них стріляти(!), а потім випустив три червоні ракети. Невдовзі(?!) з’явилися німці зі Збаража на кількох машинах і бандерівці відійшли в бік Глінчуків – Керничків». Це спогади «очевидців», або тих кому розповідали, записані в 1995 р., тобто, через пів століття..! (документ 1)
Тепер наведемо документи АК (польської Армії Крайової) і радянських партизанських загонів, що діяли в нашому реґіоні. Отже (в перекладі), «7/8.Х. [1943]. Село Нетреба. Здійснений напад українців на село (чи ОУН (б), чи УПА — не зазначено). Втрати: 18(!) осіб загинуло (не 300 і не 29), 2 важко поранені особи перебувають в госпіталі в Тарнополі. Нетреба лежить в Збаразькому повіті на кордоні з Волинню. Влітку цього (1943) року були спроби нападу українців на населення цього села. Вони були не невдалими. В часі жнив, коли дорослі змушені були перебувати на полях нетребівці зорганізувалися наступним способом: частина населення (я так розумію, діти і непрацездатні) переселилися до сусіднього села Ігровиця, а на поля виходили дорослі, розставивши навколо охорону. Після закінчення польових робі нетребівці поверталися до себе, розставляючи навколо села в день і вночі варту. Так було донедавна. В перших днях жовтня до Нетреби прибули німці для збору контингенту. Не зважаючи на це пильності було ще більше. Дня 7.Х. німці від’їхали; і вже вночі з 7 на 8 відбувся напад на село українців. Нетреба оборонялася. В результаті несподіванки втрати були великі. Приклад Нетреби вчить, що пильність не може бути втрачена навіть на годину». Напад був! Нетреба ОБОРОНЯЛАСЯ! Про жодне оточення не йдеться. Загинуло 18 чоловік з 300. Пройшло пів року..! 12 квітня 1944 р. коли наш край вже був більше, як місяць окупований Червоною армією, через Збаражчину проходив радянський партизанський загін полк. Михайла Шукаєва, орієнтовною чисельністю біля 200 бійців. В його щоденнику пише таке: “11 аперля 1944 г. Прошли Иванчаны, Нетреба, Новики и остановились на днёвку в с[еле] Зарубинце. По пути здесь ВО ВСЕХ НАСЕЛЁННЫХ ПУНКТАХ располагаются части Кр[расной] армии. В с[еле] Зарубинце нам даже негде было разместиться, пришлось отдыхать в сараях — на соломе, кто где мог. 12 апреля 1944 г. Прошли мест[ечко] Збараж и остановились в с[еле] Куйданце. В Збараже настолько сильное движение автомашин, что мы с трудом прошли своей колонной по улицам…”. Тобто, станом на 12.04.1944 р. с. Нетреба було селом, через (попри) нього проходили радянські партизани і в ньому розташовувались якісь частини ЧА!
Що ж пишуть сучасні дослідники.?! Віктор Уніят у «Тернопільщині…» подає дуже цікаву інформацію, що в лютому 1940 р. частину польського населення більшовики виселили у віддалені райони сучасної РФ. В жовтні 1943 р. внаслідок протистояння поляків і українців загинуло 30 (!) мешканців. В 1940-х роках (тобто, не в жовтні 1943.?!) село спалене (ким, якщо не секрет.?!), мешканців ПЕРЕСЕЛИЛИ. Наприкінці 1940-х – на початку 1950-х років село ДОРУЙНУВАЛИ, ЗАЛИШКИ БУДИНКІВ І КОСТЕЛ РОЗІБРАЛИ для спорудження навколишніх колгоспних ферм. Одиничні надгробні плити перенесли в с. Опрілівці. Нині на місці поселення — поля». З усіх вище наведених джерел спільним є те, що напад в жовтні (скоріш за все, в ніч з 7 на 8) був, загинуло біля (або трохи більше) 20 чоловік з 300, спалено біля 20 хат з 59. ВСЕ! Куди поділися інші мешканці в другій половині 40-х (вже за совітів), чи були виселені в 1946 р., хто прийняв рішення про руйнування тих хат, що залишилися, та костелу і багато чого іншого, поки що, не встановлено.?! Але аерофотознімання цього району 1952 р. чітко фіксує будинки і, навіть, каплицю..! (аерофото 1)
Цей матеріал поданий для українських та, в майбутньому (можливо), й польських туристів, виключно для ОБ’ЄКТИВНОСТІ сприйняття історії Нетреби. Подивитись на село немає змоги, бо від нього залишилися, хіба що, білі пасма дрібного каміння на полі, коли навесні походить глибока культивація ґрунту та окремі фрагменти посуду..! А ще пам’ять..! В контексті історичної ПРАВДИ..! Яка, часто, в кожного своя..! (фото 1, 3)