Першою писемною згадкою про поселення Новики є Акт поділу князів Збаразьких від 9 липня 1463 р., де “Навиковцы” потрапляють у володіння Семена Васильовича кн. Збаразького (якого вже після смерті іменували Колоденським). З 3 лютого 1518 р. привілей польського короля Зигмунда І на вічні часи затверджує право володіння на замок Колодно (castrum videlicet Clodno) і сіл, що до нього належали (в т.ч. і “Nowicowcze”) за Константином Івановичем кн. Острозьким, як спадок по бабці його дружини Марії Семенівни Ровенської та її чоловіка – Семена Несвізького/Збаразького/Колоденського. Син К. І. Острозького і Тетяни Гольшанської – Юліан/Ілля у 1539 р. записує частину своїх маєтків (в т.ч. і Колоденський ключ з Новиками) дружині – кн. Беаті Костелецькій, з якою заручився 1 січня, а одружився 3 лютого т. р. Претензія краківського каштеляна і “тернополянина” Яна Тарновського (зятем якого був син К. І. Острозького – Василь Константин) на “Колоденський кадук” не увінчалася успіхом, оскільки, вже у 1545 р. кременецькі міщани жаліються, що “…в Колодні княгині, дружини Іллі Константиновича, від воза беруть 2 гроші мита…”. Якщо у 1583 р. подимне за 7 “огородників” (кількість “димів” не зазначено) у своєму селі “Nowikow” Колоденської волості платить вже син К. І. Острозького і його другої дружини Олександри Олелькович-Слуцької – Василь Константин кн. Острозький, то вірогідно, що після смерті Беати (†1576) ці маєтки успадкував зведений брат її чоловіка Іллі. Вже у звичній назві “Новики” (17 “димів”, тобто, трохи більше 100 мешканців) село зазначене в 1629 р. у володінні великого коронного канцлера, подільського і київського воєводи Томаша Замойського, який був зятем сина, вже згаданого К-В. Острозького і успадкував маєтки останнього, як придане його внучки Катерини Олександрівни (†1642). Замойський помер на початку 1638 р. і Колоденська волость з Новиками потрапила до Цетнерів. Дружиною Александра Цетнера була родичка Томаша — львівська каштелянка Анна Замойська (1615 р.н.), в яких народився син Ян Цетнер (†1680). Внук останнього, в майбутньому смоленський воєвода Францішек Цетнер (†1732), одружившись з Анною з Тарлів, видав свою дочку Францішку за великого коронного писаря Міхала Юзефа Жевуського (1699-11.01.1770 рр.). Таким чином, Колоденський ключ з Новиками потрапив до Жевуських, а далі до Соханіків (Юліан та Іґнацій), Копчинських (Броніслав) і Федоровичів (Ольга)..! До І-ї світової війни (з квітня 1910 по 1914 рр.) великими землевласниками Новик були Станіслав, Ольга і Ядвіґа Копчинські, потім — Копчинська-Федорович Ольга Юліані вна, а перед самою війною, просто — Федорович Ольга (полька). Вона володіла 198 морґами землі (в т.ч. 8 мґ. – під садибою/фільварком, 120 мґ. орної землі, 50 мґ. сіножатів). Все, на термін 6 років (до 1 квітня 1916 р.) здавалося в оренду Ігнацію Соханіку, а орендна плата становила 5000 корон в рік…
З об’єктів, що можуть представляти для туристів певний інтерес, в першу чергу потрібно назвати: “стратегічний” міст з млином ХVІІІ-ХХ ст.; церкву першої половини ХVІІІ ст. (яка виникла десь між 1708 — 1732 рр., коли відбулася візитація о. Сильвестра Мальського), яка була в камені перебудована 1907-1910 рр.; стара школа в особняку Федоровичів. На самому кордоні (вірніше, вже на території Російської імперії) північна околиця села мала окрему назву: “Кутиш[ча]” (Kutyscza (1782), Kutysz (1938)). Її етимологія, скоріш за все, походить від слова “кут”, а в багатьох села громади окремі вулиці, що аж занадто виступали з компактної територіальної організації поселення мали назву “Кут” чи “на Куті”…
В одному з фондів ДАТО знаходиться технічна документація на млин в с. Новики Збаразької громади. Щодо датування справи, то вона була затверджена “Інж. Мауріцієм Флінтенштайном в Тернополі”, а печатка інженера та припис праворуч свідчить, що він (млин) вже існував “w lipcu 1917”. Тут, скоріш за все, про млин, відомий, як мінімум, з 70-х років ХVIII ст. (згідно карти Ф. фон Міґа). На північній околиці села (на, так званих, Кутишах) в цей же час був ще один млин. 16 жовтня 1929 р. в документації інженера червоним чорнилом було зроблено примітки (коригування) окремих промірів русла і водотоку річки Гнізна, рівень якої, очевидно, змінився. Наступна згадка про цей млин датується 29 жовтня 1941 р., де він вже “турбінОвий” (Getreide Turbinenműhle in Nowyky), тобто, переведений на водно-турбінову передачу (привід). Це не випадково, адже, вже на картах Францисканського кадастру 1830-1860 рр. двох згаданих ставів (ні північного на КутишАх, ні південного — на в’їзді до села) вже немає. На початку німецької окупації Новицький млин зазначений, як “Zerstőrt im Kampf” (знищений під час бою). Напевно, мається на увазі бої 1-2 липня 1941 р., коли відступаючі радянські війська підірвали стратегічний міст біля Новик, а від вибуху, очевидно, пошкоджено греблю та, власне, приміщення млина.?! Остаточно дерев’яні конструкції млина були розібрані в другій половині 40-х років минулого століття, вже за “других совітів”. Якщо еволюція навколишніх млинів відбувалася від чисто водяного до турбінОвого (Turbinenműhle), парового (Dampfműhle) і, врешті, до моторового (Motorműhle, переважно — дизельного), то в Новиках цей процес зупинився на стадії “турбінного”. Нажаль, фото цього підприємства такої поширеної в наших краях (майже в кожному селі) мукомельної промисловості виявити, поки що, не вдалося…
Що стосується витоків дерев’яної церкви в Новиках під титулом Св. Димитрія Мученка, то вона в складі Тернопільського намісництва Львівського крилосу вперше згадується в Актах візитації о. Сильвестр Мальський в 1732/33 рр. Вдруге, під час такої ж канонічної візитації 30.03.1759 р., її відвідав о. Антоній Онуфрієвич, але вона вже належала до Тернопільського намісництва Бережанського крилосу. Згідно “Інвентаря” Новицької церкви Св. Вмч. Димитрія, складеного в другій декаді ХХ ст., вона належала до парафії в Добриводах Збаразького деканату Львівської архієпархії, а її опис містив таку інформацію: “Дерев’яна церква поставлена перед 200 роками через невідомого фундатора. Розібрана 1909. Нова мурована церква побудована з каменя добутого на ерекціональним поли парцелі № 1504 громади Добриводи після плєну Володимира Левицького зі Львова. Будована конкуренційними датками парохіян. Розпочата в вересни 1907, а викінчена в жовтни 1910”. Тут потрібно уточнити, що в 1908 р. Ґроно консерваторів надало дозвіл на розібрання дерев’яної церкви в Новиках (і Чумалях), при умові, що іконостас і церковний інвентар буде збережено і перенесено до нової, тому, логічно припустити, що старий храм було розібрано наприкінці 1909 р., іконостас перенесено до кам’яної, а завершено її в жовтні 1910-го. “Побудована у формі простокутника з піддашшям наокола, а нава в формі чотирикутника (квадрату). (Не склеплена) склеплена (мабуть, стара і нова). (Підлога з цегли) Підлога в новій церкві з камінних плиток, а в презбітерії (тут — вівтарна частина храму) … (не розбірливо). Св. Вмч. Димитрія. Не посвячена — лиш благословлена Збаразьким деканом Ізидором Рейтаровським з Луб’янок в 1910 р. в день храма дня 8 падолиста. (Крита гонтами) Нова церква крита бляхою. По правій стороні напис: “Тихо”, а по лівій — “Шануй Домъ Божій”. Престіл — один, деревляний. Ківотъ деревляний в виді церкви. (Помальований на біло) Золочений в середині. Іконостас мальований на деревляній стінї. Капетасьма (тут — завіса над Царськими вратами) вовняна. Тетраподъ — деревляний столець накритий церетою на нїм крест, дві свічки і образ храмовий. Є оден анальоґіон (тут — аналой). Є хори. 5 лавок. Є захристія де відправляється проскомидія. Мурована у вигляді стіни дзвіниця стоїть по правій стороні від церкви і становить продовження паркана. Є 4 стінові дзвони різної величини. На великім дзвоні — 1773, на малім — 1731; на другім малім — 1747 і така надпісь: “Сей кимвалъ сооружилъ Григорій Макушокъ со женою своэю Анастазиею — Вольно где хотъти подати за отпущеніе греховъ своихъ»; на третім малім — 1753”. Церковні ризи (скоріш за все — фелони): 1928 р., біле тло, золотаві цьвіти, бавовна, Єфросинія Олїйник (очевидно, фундаторка фелона), 300 зл.” З церковної утварі: “дві ложочки (для причастя), миро в цинковім сосуді (мирниці), 2 хоругви з полотна (одну справив Лука Горбоніс за 20 корон, другу — Тимотей Жандзюк за 20 кор. Оба господарі з Новик), 4 хоругви з вовняної матерії (господарі з Новик за 200 кор.), 6 фан (прапорів) з вовняного адамашку (шовк) — 1) Іван Залеський 50 кор., 2) Михайло Жандзюк 30 кор. оба з Новик, 3) о. Іван Алиськевич парох з Ярославич — 30 кор., 4), 5), 6) — зі скарбн. церковної (30, 30, 30 кор.), 2 образи процесійні (очевидно — феретрони) з каси церковної 80 і 40 кор…” В тому ж церковному інвентарі від 30 червня 1901 р. зазначено, що школи в селі “не ма”.
Початкова школа в Новиках, скоріш за все, утворилася в другій половині першої декади ХХ ст. і містилася в хаті, де колись була колишня корчма. Фото з польського часопису за жовтень 1936 р. фіксує будівництво нової, мурованої з цегли, школи, тому, очевидно, з 1937 р. новий навчальний рік розпочався вже в новому приміщенні.?! У ранній міжвоєнний період (за матеріалами ДАТО) керівником старої школи був 26-річний вчитель TSL (Товариство народних шкіл) Юзеф П’єнтка. Першою вчителькою нової школи, за матеріалами Тернопільського обласного архіву, мала би бути «пані Гелєна Павлякова, 1913 р.н., народження, полька, заміжня, морально без зауважень, політично не активна». З 1937 по 1939 рік очолювала читальню Товариства народних шкіл і була секретарем гуртка «Сільських ґосподинь» с. Новики. Далі – 1939-й, «перші совіти», війна, німці, але про діяльність школи не відомо нічого..! Повоєнними знимками учнів школи з вчителькою Пронею Андріївною Назаренко люб’язно поділилася уродженка Новик, пані Лариса Попович, яка певний час «сіяла розумне, добре і вічне» для діток мого рідного села (Чорного Лісу). Коли ще була школа..! На іншій світлині з родинного архіву Лариси Ярославівни вже клас з іншою вчителькою – Феліксою Василівною, але прізвище, на жаль, встановити, поки що, не вдалося..!
В одному з фондів ДАТО зберігається документ, що засвідчує перелік мешканців с. Новики, які володіли різними за площею ділянками лісу в ґмінах Базаринці і Доброводи, датований 10 листопада 1927 р. Дуже чітко читається і штамп села і печатка з підписом, напевно, війта — Олійника. Очолює наведений список — Томаш Дзядек (батько моєї прабабусі Антоніни), який володів двома морґами лісу в Чорному Лісі.
Інфраструктура: клуб, філія бібліотеки, 2 магазини роздрібної торгівлі продовольчими та промисловими товарами, відділення «Нової пошти».
Природо-заповідний фонд: заказник місцевого значення – «Урочище «Провалля» – гідрологічна пам’ятка природи місцевого значення, пл. (4,7 га. на східній околиці села, долина ріки Гніздечної, вище ставу біля піщаного кар’єру).