З Добривід дорогою вздовж р. Гніздечна прямуємо до села Чумалі. Перша документальна згадка про це село (в транскрипції — Чумалева (Czumalewa) стосується Поборового реєстру 1583 р. у володінні володимирського старости Константина кн. Острозького. Село тоді мало 2 «дими» і 4 «огородники». Один «дим» – це хата/садиба (умовно кажучи, з комина якої йшов дим), що відповідало, в середньому родині з 6 чоловік. 2 дими – це 12 постійно мешкаючих в цьому населеному пункті чоловік, що ведуть господарство. «Огородники» – це історична категорія найбіднішого селянства в Речі Посполитій, які винаймали житло (комору – «коморники») та невеликий город у заможних селян або панів в обмін на роботу за невелику плату. Таких людей в Чумалях у 1583 р. було четверо..! Через пів століття, згідно «Податкового реєстру» 1629 р. чисельність населення села значно зросла і тодішній його власник, подільський воєвода та майбутній «прем’єр-міністр і міністр закордонних справ» Речі Посполитої кн. Томаш Замойський платив в ньому податок уже за 12 димів (72 людини). Проте, останній ще 3 травня 1623 р. «виключно і спеціально для забезпечення Тернопільського і Колоденського латинських парафіяльних костелів, дарує, жертвує та заповідає своє село Цемелівка (Ciemielówka) або (lub) ЧУМАЛІ (Czumale) зване, [що] у воєводстві Руськім і в повіті Теребовлянськім знаходиться, зі всіма його мешканцями, селянами і їх же робітниками…» Тернопільськму парафіяльному римо-католицькому костелу. Фундацію останнього забезпечує «Акт Томаша і Катерини Замойських… даний в Замості року Божого тисяча шістсот двадцять третього дня третього мая». З того часу Чумалі втрачають приватновласницький статус і переходять у володіння тернопільських латинників. Подвійна назва села наведена і в “Географічному словнику Польського Королівства…” (1893 р.) у варіанті «Czerniłówka» (Чернилівка). Причина не встановлена (документ 1).
Власники села, зрозуміло, не вели тут активної господарської діяльності, а віддали його в оренду. Для прикладу, на початку ХІХ ст. таким орендарем був економ Золотників Юзеф Кулічковський, зазначений, як «posesor honorum Czumale». Наприкінці 1914 р., таким зазначений «арендаторъ Игнатій Соханикъ поляк, срокъ аренды 6 летъ по 23 марта 1915 г. Орендная плата 6000 коронъ въ годъ и за моргъ 25 коронъ». Очевидно, його син Юліан Соханік в період ІІ-ї Речі Посполитої, згідно «Адресної книги Польщі» за 1929 р. вже був повноцінним власником села: «Чумалі село і ґміна. Мешканців 360. Земський власник: Юліуш Соханік (230, я так розумію, морґів). З приходом у вересні 1939 р. «перших совітів» (хоча, якщо бути об’єктивним, то перші були в нас у липні-вересні 1920 р.) поняття «право власності» втратило будь яке значення, все було націоналізоване, землевласники, якщо не виїхали на захід, то їх, в кращому випадку, «відправили на схід».
Судячи з карти, виконаної на основі «Йосифінського кадастру», Чумалі наприкінці XVIIІ ст. було невеличким селом на р. Гніздечній приблизно дворів на 20-30. Перед селом на річці було закладено дві дамби, які дали змогу утворити два ставки та пристосувати на греблях, відповідно, 2 млини. Поблизу обох є житлові споруди, тому не дивно, що в Чумалях поширеним (як і в багатьох інших селах) було прі(о)звище – Мельник. Перед Пожарницею і Оприловецькою Скелею, в районі містка між селами, була ще одна гребля з млином, але то вже, напевно, не Чумальська.?! На відміну від мурованого костелу в Оприлівцях, церква в Чумалях прорисована чорною тушшю, тобто, була на той час ще дерев’яною (карта 1).
Топографічні карти австро-угорського періоду кін. ХІХ – поч. ХХ ст. взагалі, а, особливо, так звана, «Спеціальна карта австро-угорської монархії» (Spezialkarte der österreichisch-ungarischen Monarchie) в масштабі 1:75000 дозволяють встановити висоти окремих Медоборських гір навколо Чумаль ([Оприловецька] Скала – 408/9 метрів на рівнем моря), Вороняча гора – 401 м. н.р.м., «Під Скалою» (навпроти Воронячої) – 383 м. н.р.м., «Пожарниця», або «Ліс під Явором» – висота не зазначена. Чумальський млин – 319 м. н.р.м., Літерами H.H. (Hernnhaus) позначена панська садиба, чи будинок управителя, а трохи далі за цвинтарем – Hgh. (Hegerhaus), тобто, будинок лісника чи єгеря (карта 2).
Хоча офіційних пам’яток культурної спадщини в околицях села Державний реєстр не містить, але уваги читачів і потенційних туристів заслуговують ряд об’єктів архітектури, монументального мистецтва і природи. В першу чергу — це церква, дерев’яна попередниця якої існувала ще перед 29/30 березня 1759 р., коли вперше відбулася до неї канонічна Генеральна візитація о. Антонія Онуфрієвича (4/1/1). Тоді вона носила назву “Положення чесної ризи Пресвятої Богородиці” (карта 3). В 1908 р. від австрійських “консерваторів” (конс. др. Барвінського – заступника конс. д-ра Фінкля, тобто, охоронців культурної спадщини в теперішньому розумінні) було отримано дозвіл на розібрання дерев’яного храму, але з умовою, що іконостас та всі старі предмети, що належать до внутрішнього використання (тут, очевидно, йдеться про церковну “утварь”: посуд, богослужбові книги, ікони, скульптури, капетасьми, кадила, дзвоники і таке інше), залишаться збережені і в новому церковному поміщені”. Перебудова в камені відбулася, як свідчить табличка на фасаді, в період 1910-1912 рр., але назва була збережена – “Положення Ризи Пресвятої Богородиці у Влахернському Храмі”. Інша металева, поржавіла таблиця на південно-східній стіні притвору повідомляє нам, що в період ІІ-ї Речі Посполитої церква була застрахована від нещасних випадків, в основному, від пожеж (а може ще залишилася від старого, дерев’яного храму.?). Дата на фронтоні (Р.Б. 1937) говорить, що в той час з добривідського тесового вапняку було споруджено гарну прицерковну дзвіницю, а якщо врахувати, що і сам храм виглядає досить презентабельно, то можна припустити або сторонню допомогу, або заможного фундатора.?! 4 грудня 1988 р., після 27-річного закриття храму у 1961 р., церкву було відкрито і освячено, під титулом “Введення в Храм Пресвятої Богородиці”. Зараз храму повернута його історична назва “Покладення Пояса Пресвятої Богородиці” (фото 1).
Найголовнішою святинею Чумальської церкви є, без сумніву, чудотворний образ Богородиці, який разом з Євангелієм, стародруками та процесійним феретроном зберегся ще зі старої дерев’яної церкви (фото 2). Легенда про віднайдення в джерелі образу Пресвятої Богородиці панською служницею, описана в деталях о. Ю. Борисом. Ця ікона, під назвою “Богородиця Одигітрія” написана на дошці не раніше першої половини ХІХ ст., судячи з орнаментування, в Почаївській обителі, в техніці “тиснення” і живопису по левкасній основі з золочінням. На не професійному рівні декілька разів поновлювалася по існуючому контуру провінційним іконописцем. Щодо “коронованого окладу”, то він до даної ікони був застосований (як вже існуючий) в уніатський період. Не зрозуміло чому Чумальська ікона не внесена Вікі (укр.) до переліку ні коронованих, ні не коронованих чудотворних ікон Тернопільської області.?! Можливо, тут відіграла свою роль відсутність «на тоє жадного документу», як пише Інвентар 1901 р. тобто, чудеса зцілення хворих, що прикладалися до образу не були належним чином задокументовані церковною владою. Але, процес встановлення “чудотворності”, на мою суб’єктивну думку, не вимагає якихось документальних свідчень, а є виключно справою особистої віри в чудо..! Як казав Ісус до коровоточивої жінки: “ВІРА ТВОЯ СПАСЛА ТЕБЕ”! Біля джерела, де була знайдена ікона, зараз збудована каплиця (карта 4).
Однією з найпрезентабельніших будівель Чумаль, після церкви, звичайно, є будинок в якому зараз функціонує сільський клуб і бібліотека. За розповідями старожилів, цей дуже оригінальний в архітектурному плані, особняк збудував якийсь «пан Сонсядик для своєї дочки» (фото 3). В післявоєнний період в цій будівлі було поміщено лікарню, у які працювали приїжджі з Великої України медики, а певний період часу головним лікарем тут був Володимир Фарміга. Крім того, з кін. ХІХ ст. в селі діяла школа-дяківка, яка потрапила з 1910 р. під опіку “T. S. L.” (Товариство народних шкіл), сільський осередок товариства «Kułko rolnicze» та «Добровільної пожежної дружини».
Окремої уваги заслуговують млини Чумаль! Взагалі, витоки мукомельної справи в цьому селі документально встановлені з 30 березня 1759 р. В матеріалах церковної візитації згадується територія, яка «починається від Тернопільського гостинця, прилягає до ниви впоперек Б…ї долини, що тягнеться біля ниви Кузьми до нового млина, починаючи від Добривідського кордону…». «Нового» може означати, що на тому ж самому місці, після руйнування (пожежі, знищення, повені) «старого» млина-попередника, було збудовано інший – новіший. А може означати, що десь є млин, збудований набагато раніше, а в іншому місці річки насипано ще одну греблю і збудовано другий млин, молодший за попередній. Аналізуючи карту Ф. фон Міґа, виконану згідно Йосифінського кадастру 1777-1782 рр. найвірогіднішим видається саме другий варіант. Другий млин («новий» 1759 р.) розташований біля самого села, а перший (старший) трохи вище по течії. Обидва – на правому березі р. Гніздечна..! В першій третині ХІХ ст. «верхнього» млина (назвемо його так) вже немає, а на «францисканському кадастрі» 1830 р. чітко зазначений тільки «другий» (нижній). Орендарем саме «другого» Чумальського млина у 1903 р. був якийсь Хома Михайлишин (Michaliszyn Thom. (Pächter)). Як мінімум, 1926 р. по 1930 р. орендарем млина є поки що не встановлений Ґ. Дзюбановський. Станом на 29 жовтня 1941 р., тобто, через майже 4 місяці від початку німецької окупації Збаражчини (нагадаю, що у Збараж вермахт увійшов 2, а СС – 4 липня 1941 р.) у списках промислових підприємств “ in Bezirke Zbaraz” (округ Збараж) є водяний млин в Чумалях потужністю 100 тон (очевидно, вага помолу зерна) в рік. Якщо, по відношенню до всіх інших млинів, зазначено конкретну особу керуючого, то він у “Gemeindeamt”, тобто, «в управлінні громади» (карта 5).
Згідно досліджень В. Уніята, «під час німецько-радянської війни в Червоній армії загинули або пропали безвісти 16 осіб. В ОУН і УПА перебували, загинули, репресовані, симпатики 11 осіб; у т.ч. переселенці із сіл Висока і Опарівка (Польща); В. Івахів – учасник антирадянського повстання у грудні 1939 р. в Збаражі. У 1940-х рр. Чумалі – хутір, який належав до Опрілівської сільської ради. 1949 р. на хуторі створили колгосп, який у 1974 р. приєднали до колективного господарства с. Доброводи; у 1990-х рр. розпайований. В лютому 1952 р. у 68-и будинках – 276 жителів. У першій половині 1950-х рр. Чумалям надано статус села. 23 травня 1955 р. у селі трапилася велика пожежа; для ліквідації збитків облвиконком виділив селянам допомогу. У 1965 р. Чумалі приєднано до с. Опрілівці; у 1990 р. відновлено статус окремого села; на той час у Чумалях – 96 дворів, 296 осіб. Є церква Введення в Храм Пресвятої Богородиці (1910 р., кам’яна із чудотворна іконою Пресвятої Богородиці), капличка Пресвятої Богородиці (1995 р., на місці зруйнованої), три “фіґури” і пам’ятний хрест. Працюють торговий заклад; земельні паї орендує ТзОВ “Агрокомплекс”. У Чумалях народилися журналіст, громадський діяч Зеновій Висоцький (1954 р. н.), економіст Ярослав Гур (1960–2008), спортсмен (біатлон) Тарас Дольний (1952 р. н.), господарник, громадський діяч Зиновій Пастернак (1949 р. н.). Поблизу села розташований ботанічний заказник місцевого значення, урочище Пожарниця (64 га). В районі «Пожарниці» знаходиться хутір «Поляни», приєднаний до с. Чумалі; розташований за 1 км від нього на правому березі р. Гніздечна. Назва від місця розташування – на поляні, поблизу лісу. Нині в одному будинку проживає 1 особа». В найближчій перспективі світ повинна побачити на книжка про це село..!