Після “географічного апогелію” в с. М. Березовиця туристичний маршрут, ніби, повертає до вихідної точки (м. Збаража) і першим пунктом на звороті є с. Доброводи, або, як ми звикли казати, – Добриводи. З історією цього села все набагато простіше, ніж з багатьма іншими, хоча і тут є ще багато “білих плям”. Зазвичай починаємо з першої писемної (в даному випадку — документальної) згадки про село, але в даному випадку “відмотаємо” трохи раніше..! Нема потреби влізати в палеоліт, епоху бронзи чи раннє залізо (стоянки Добриводи ІІІ, ІV і ІІ; В. Ільчишин, 2009, 2013, 2007), бо зародження осілості, напевно, розпочалося з поселення черняхівської культури в ІІ-V ст. (на північних околицях села; Б. Строцень, 1998). Вперше топонім згадано в Акту поділу між князями Збаразькими від 9 липня 1463 р., де село “Добрая-вода” перепало кн. Семену Несвізькому/Збаразькому (після смерті — Колоденському). В 1583 р. київський воєвода і волинський маршалок Константин князь Острозький платив подимне за 6 димів і 9 огородників з села під назвою, до якої ми найбільше звикли — “Dobrywody”. Скоріш за все, що ці Добриводи, як і центр волості — м. Колоден були у 1589 р. до “грунту от поганьства татар спльониє і спустошониє”, бо протягом цілого ХVII ст. згадок про них у джерелах ми не виявили (навіть в “Поборовому реєстрі” 1629 р. їх немає). Очевидно поселення відродилося наприкінці ХVII ст., оскільки, в 1708 р. тут вже існує дерев’яна церква “С[вѩ]то[и] М[у]ч[е]н[ици] Пара[скевїи]”, Генаральну візитацію до якої у 1732/33 рр. здійснив о. Сильвестр Мальский, а 29 березня 1759 р. – о. Антоній Онуфрієвич.
Йосифінський кадастр 1778-1783 рр. фіксує в “Добреводах”, утворений дамбою, великий став, перед якою обереговий придорожній хрест (чи “фіґура”), а за нею (дамбою) – водяний млином. Праворуч, на пагорбі — дерев’яна церква, обабіч – дві паралельні вулички меридіонального орієнтування та дві “V”- підбні — перпендикулярно (широтного). “Дорога до Дубівців трохи не зручна у місці переходу через заліснений пагорб; попри це вона має характеристики, як і всі інші (мається на увазі в цьому районі описані вище) дороги, що звідси виходять”, – пишуть в той час підопічні обер-лейтенанта Фрідріха фон Міґа (карта 1). Ліворуч від дамби — два протофільварки, розвиток яких припав вже на поч. ХІХ ст. і відображений на Францисканському кадастрі 1830 р. На цій же мапі – млин мурований, дамба вже двошлюзова, а перед нею великий ареал кар’єру, що розробляється (парцель № 1599) (карта 2).
На місці старої дерев’яної, згідно фундаційної таблиці, що знаходиться на зовнішній правій стіні нави храму, протягом 1790-1794 рр., була вимурована кам’яна церква Св. Параскевії. Вікі (укр.) наводить такий напис на цій таблиці: «Ця церква розпочата у 1790 р., а закінчена у 1794 р. за благословення архієпископа Львівського Петра Біслянського, дідича Доброводів Матея Шустакевича, В. Зайшлого, О. Наконечного, Т. Юзви старанням парафіян с. Доброводи, майстра І. Бобіцького, свящ. о. Козіїнського». Тут маємо: дідича (табулярного власника) села якогось Матея Шустакевича, не відомого “священника о. Козіїнського” і т.д. На теперішній таблиці на церкві “дідича” вже нема, а є: “за поводом М. Шустакевича” (тобто, “за ініціативи”), але не тільки його, а й “В. Зайшлого, Ол. Наконечного. Т. Юзви”. “Свящ. о. Козіїнський” — тут вже “парох о. Козїнський”. (таблиця 1) Олекса Лісовик і о. Андрій Стасюк у ІІ-му томі “Збаражчини…” (під ред. В. Жили) подають ще інший текст: “Цю церкву під назвою св. Параскевії почато 1790 р., а закінчено 1794 р. за панування цісаря Францішка, за благословінням Петра Білянського, єпископа львівського, при помочі п. Вінцента Покутинського, дідича добривід і за порадою Матея Шустакевича. МАЙСТРИ — Ян Бабицький і АНДРІЙ Козинський”. “З’явився” цісар Франц Йосиф І, дідич Добривід — Вінцент Покутинський, М. Шустакевич — просто “радив”, Зайшлих і Юзвів — нема, а “Козі(ї)нський — вже АНДРІЙ КОЗИНСЬКИЙ і не “свящ. о.” і навіть не “парох о.”, а МАЙСТЕР (разом з Іваном/Яном Бабицьким). Дякуючи краєзнавиці і дослідниці Оленці Чорній вдалося віднайти відпис із ще іншого варіанту таблиці. Основна частина — на польській, “будівничий” (MURMEISTER) – “auf deutsch”, а “Σодѣла А. Коҙѣнскій” — на староруській! (таблиця 2). 99%, що і це не оригінальний напис. Ми маємо класичний одномовний приклад фундаційної таблиці церкви 1600 р. Преображення Христового на Залужанському Монастирку, а не різномовну компіляцію..!
Про “дідича Вінцентія Покутинського” ще належить вияснити, а от такого пароха, як “О. Козі(и, ї)нський в зазначений період в Добриводах НЕ БУЛО. Завдяки іншому краєзнавцю і моєму другу Івану Залеському вдалося встановити, що протягом кін. ХІХ — першої половини ХІХ ст. настоятелями церкви в Добриводах (і в Новиках) були “Деметрій Кудріицкі” (1786-1805 рр.), а далі — його син Іван Кудрицький (1805-1850 рр.). Мацей Шустакевич (далекий родич, до речі, Івана Залеського) був просто “старшим братчиком” церкви. Зрозуміло, що мурована церква (про яку йдеться) була побудована біля старої дерев’яної (традиційно), перша писемна згадка про яку, подана (світлої пам’яті) паном професором Ігорем Скочилясом в контексті переліку храмів Генеральної візитації того часу 1730-1733 рр. Наступна Генеральна візитація до святині відбулася 29 березня 1759 р. і храм позначений, ще як дерев’яний на карті “фон Міґа” (1778-1783). З того всього впевнено констатувати можна тільки те, що церкву мурували у 1790-1794 роках, а дзвіницю — у 1792-му.
Туристам, без сумніву, будуть цікаві “Козацька могила”, Народний дім, палац Бончковських, неоготичний костел (втрачений), погруддя Т. Шевченка, величезний природній яр на південній околиці села і інші пам’ятки культурної спадщини і природи. «Козацька могила» знаходиться на “ігровицькій” околиці с. Доброводи і описана в одному з розділів книги Марії Назар “Село Доброводи у пам’ятниках” під назвою “Найвища на Збаражчині”, де з посиланням на Анатолія Малевича мова йде про «могилу» на Зубовій горі (від 432 м н.р.м. (у 1938 р.) – до 430,6 (в 1990-му): “Настав 1655 рік і знову Збараж 5 разів на своїй землі зустрічав війська Б. Хмельницького, які через Старий Збараж направлялися на Львів. Під Озерною відбувся кривавий бій. Союзниками Польщі виступили татари. У бою дуже потерпіли татари і стрільці. Полягли й козаки. З тих часів біля Доброводів на Зубовій горі — найвищій точці Збаражчини — знаходиться козацька могила, де вічним сном сплять герої”, – цитує А. Малевича пані Марія. “За народними переказами, у могилі захоронено 300(!) козаків”, – йдеться далі. Для встановлення обставин виникнення цієї легенди, звертаємось до джерел. Щодо “5 разів”, то можна впевнено сказати, що військо Б. Хмельницького на Збаражчині було в 1) 1648 р. (Пилявці-Львів), 2) в 1649 р. (облога Збаража і Зборівська битва), 3) 1651 р. (таборування під Колодном на марші до Берестечка). 13 листопада 1655 р. під Збаражем стояло табором лише татарське військо на чолі з Мехмедом ІV Гераєм перед Озернянською битвою. В липні 1657 р. під Збаражем було 30-ти тисячне козацьке військо, але не Хмельницького (який помер 27 липня т. р.), а полковника Антона Ждановича на марші до Ожиговець – Меджибожа. В кінці другої декади вересня 1667 р. Збараж дійсно захопили козаки, але не Хмельницького, а П. Дорошенка (з Керим Гераєм, до речі). 29 вересня 1655 р. українська армія, з невеликим корпусом московських військ, вщент розбила коронного гетьмана Станіслава Потоцького під Городком (за 25 км від Львова) і тоді ж, взявши викуп, повернула назад, а битва під під містечком Озерна відбулася вже на зворотному шляху – 22 листопада 1655 р. І ні через жоден Збараж, ані жодні Доброводи козаки не йшли, тим більше не вступали і сутички з татарами, тому, не те що 300, а й навіть 30 козаків не могли бути поховані на г. Зубова (в контексті тих подій)! Продатувати могилу (якщо це могила в класичному розумінні цього слова.?!) можуть виключно археологи. У «Збаражчині…» під ред. В. Жили вершина має назву «Зубів камінь» і це більш вірогідно, адже вона є одним з пагорбів Товтрового кряжу, а не є насипною могилою курганом козацького періоду (фото 1).
Народний дім було споруджено в 30-х роках минулого століття, а перед ним в 1967 р. відбулося відкриття монумент в пам’ять тих мешканців села, хто загинув в роки ІІ-ї світової війни. Він складається з підніжної плити, скульптури воїна та стели з написом (фото 2). В першій декаді ХХ ст., неподалік фільварку, було споруджено косцюлок для римо-католиків (карта 3). Але найколоритнішою архітектурною перлиною центру села був особняк Бончковських, який був викуплений «гміною на школу за візитатора Степана Галібея, шкільного інспектора Котуського, керівнички школи М. З Коморовської, начальника ґміни С. Смакули, членів R.S.M. (Рада місцевої школи) Марціна Вітомського, С. Рудника і С. Смакули» (фото 3 і 4)
Взагалі то, за спогадами Івана Даниловича Бабія, “школа з руською мовою викладання була заснована в с. Добриводи в 1868 р. Вона працювала тільки зимою і була платною. Перше приміщення школи не збереглося (я припускаю, що окремого приміщення, як такого, не було, а навчання відбувалося в одній і сільських хат). Навчання в школі було трирічне”. Якщо майбутній священник о. Григорій Алиськевич (син пароха цього села о. Юліана Алиськевича), що народився в Добриводах 26 червня 1888 р., “закінчивши початкову школу в родинному селі, середню освіту здобував у гімназії м. Броди на Львівщині”, то школа існувала вже точно наприкінці 90-х рр. ХІХ ст. З 1895 р. (за спогадами Марії Василівни Залеської, Петра Павловича Чорного та Катерини Онуфріївни Ліщинської) вона (школа) стала 4-класовою, але те, що тоді ж “було побудоване з дерева і глини НОВЕ приміщення”, а “дерево на будівництво дав поміщик” (тоді – Владислав Бончковський), не підтверджене іншими джерелами. В 1907 р. це приміщення було перекрите бляхою”. 12 січня 1917 р. Громадська рада села Добриводи на чолі з його війтом Гнатом Рудником була ознайомлена з дозволом російської окупаційної влади на відкриття школи (після 2,5-річного закриття) і постановила її відкрити. Вчителем призначити Романа Найду, мова викладання: руська і польська. Вчителем релігії буде сотрудник в Доброводах о. Григорій Алиськевич. Далі цитую з оригіналу “Постанови…”, бо є факти, що не дуже відповідають спогадам: “Всі расходи по содєржанію школи, а именно: постройка школи, отоплєніє (6 руб.), обслуживаніє (3 руб.), жалованіє учителю (30 руб.) вообще вси расходи принимаєтъ мина на себи.» Якщо «жалованэ учителю — 30 руб. месечно, отопленіє — 6, обслуга учителя 3 руб.”, то дуже дивною виглядає сума “3 рубля — Постройка школи”. І ще один нюанс: “Школа можетъ бить открита 12 января, а закрита 15 июля 1917 года», тобто, в день проведення зборів Громадської ради. Через 5 днів вчитель Р. Найда доповідає владі, що навчання в школі таки розпочалися 12 січня 1917 р. До 1928 р. школа була чотирикласова, коли будинок було продано (зараз це добудований особняк Михайла Бутрина), а натомість куплено палац Бончковських (про що свідчить, згадана вище, пам’ятна таблиця в одному з його приміщень будинку над дверима), де школа була до 1978 р. З 1936 р. – школа вже семикласова. Крім палацу, другим корпусом школи у 1958-1978 рр. був Український Народний дім, спорудження якого припало на 1934-1938 рр. З 1951 р. школа стала середньою, а в 1977-78 рр. будується нове приміщення (сьогодні діюче). В 1995-1998 р. в школі працюють ліцейні класи від ТНТУ ім. І. Пулюя. “Сухі” цифри історії школи (на час складання пані Галиною Дорожинською цієї довідки 2003/2004 рр.): 200 вчителів (за всю історію), атестати про середню освіту здобули 1910 випускників (127 медалістів) (фото 5 — 7).
З 22 лютого по 6 березня 1944 р. в Добриводах розташовувалась 10 рота 3-го батальйону 4-го галицького добровольчого поліційного полку СС під командуванням обер-лейтенанта поліції порядку Зігфріда Бінца. Тут стрільці облаштовували опорний пункт і “проводили спорудження укріплень на полі: копали окопи, будували ДЗОТи”. Локалізацію останній остаточно не встановлено (карта 4).
Наступним пунктом (після Добривід) на маршруті “Старим кордоном” мали би бути Чумалі (і вони будуть), але необхідно трошечки відволіктися від пам’яток культурної спадщини, храмів та монументів і приділити увагу природному об’єкту, який нічим не поступається найкращим туристичним локаціям краю. Мова йде про яр між Добриводами і Чумалями, який для мене відкрив мій товариш, географ за фахом, уродженець сусідніх Дібівців і знавець тих теренів Іван Григорович Каплун в далекому 2023 році. Витоки яру, “в силу геоморфологічно-гідрологічних обставин”, сягають, як мінімум середини ХVІІІ ст., а ґрунтовно він сформувався в першій третині ХХ-го (“Детальна мапа Польщі”, 1:25000, 1938 р.). Сезонні водотоки майже щорічно поглиблюють його дно, а прямовисні стінки сягають до (а може й більше) 10 м висоти. Хоча яр не є пам’яткою природи і територіально не відноситься до ботанічного заказника місцевого значення під назвою – урочище «Пожарниця», але рослинний світ тут надзвичайно багатий, а представників парнокопитних (дві молоді косулі) неподалік бачив особисто..! ( карта 5, фото 8 і 9).
Інфраструктура: продуктовий ринок працює у с. Доброводи працює щовівторка, 3 магазини роздрібної торгівлі продовольчими та промисловими товарами, магазин-кафетерій «Калина» – торгівля продовольчими товарами, сільське відділення поштового зв’язку «Укрпошта», відділення №1 «Нова пошта», амбулаторія, Доброводівський ліцей імені Олександра Смакули Збаразької міської ради Тернопільської області, Доброводівський заклад дошкільної освіти «Малятко» Збаразької міської ради Тернопільської області, бібліотека-філія с. Доброводи
Заказник місцевого значення: «Добриводський» – ботанічний заказник місцевого значення (18,50 га.) Околиця с. Добриводи, фрагмент меліорованої заплави ріки Гніздечної, вище ставу. Типовий для західного лісостепу флористичний комплекс лучно- та водно-болотної рослинності
Пам’ятки природи місцевого значення: «Міоценові відклади в Добриводах» – геологічна пам’ятка природи місцевого значення (0,50 га.). Стінка південної експозиції протяжністю близько 2-х км у старому кар`єрі біля села. Відслонення верхньотортонського (міоцен) органогенно-дендритового вапняку, де знайдено декілька повних скелетів викопних риб доброї збереженості. Вапняки, які містять викопні рештки, складені з уламків черепашок морських молюсків, літотамнієвих водоростей, морських їжаків, моховаток та інші.