Практично, кожне село цього туристичного маршруту має якісь власні і унікальні особливості, що створює його неповторний образ для потенційних туристів. Не виключенням є і Опрілівці. Всі навколишні села належали до Колоденської волості: згідно Акту поділу кн. Збаразьких 1463 р. Семену кн. Збаразькому перепав город Колоден і села Добрая-вода, Іванчани, Новики, Олишківці, Гніздична і Шимківці; в 1583 р. до Колоденської волості кн. К. Острозького додалися в цьому регіоні Чумалі, Болязуби, Дубівці і Березовиця, а в 1629-му у Томаша Замойського — ще й Зарубинці і Кобилля. В цьому компактному ареалі сіл, що належали до Колоденського замку/волості, лише Оприлівці з самого початку належали до (Старо)Збаразького замку у власності Василя Васильовича кн. Збаразького (09.07.1463 р.). Через 5 років після смерті останнього (†1474 р.) десь у 1479 р. “кнзи Василиевичи, отчичи Збаразскии: князь Михайло а князь Семенъ Меншин мѣняли есмо и з дядькомъ своимъ со княземъ Семеномъ Василиевичомъ Збаразкимъ, старостою Кремянецкымъ отчиною своею”, серед яких були і “Опрѣловци”. Як виявилося (В. Собчук), по факту обмін не відбувся, бо через два роки (02.04.1481 р.) у Вільні сини Василя Васильовича (після смерті одного із трьох Семенів) вкотре “діляться спадщиною” батька і дядьків і Оприлівці потрапляють до наймолодшого Федора (в майбутньому — князя Воронецького). Згідно К. Нєсецького «Федір Васильович князь Збаразький взявши в поділі маєтки Оприлівці і Лозову, з Урочівни мав трьох синів: Александра, Стефана і Юрія…». В 1529 р., в результаті поділу маєтків Федора Васильовича кн. Збаразького та його дружини Барбари, молодші сини Юрій і Война Федоровичі отримали у «…спільне володіння батьківські маєтки – Опрілівці і Влащиновці та материнські – Вороньчин і Тристень…». Про внутрішньодинастичні розбірки між князями Воронецькими — Порицькими свідчить судовий позов 1558 р. кн. Александра Федорович Порицького та його брата кн. Юрія Федоровича Воронецького до з кн. Збаразькими щодо захоплення останніми земель і маєтків, серед яких зазначені і Опрілівці (Oprełowcy). На захоплені села (в т.ч. «Опреловець і Васковичів Кременецького повіту») кн. Олександра Воронецького було виписано “купчу” якомусь п. Миколі Куликовському, що була внесена до Актових книг Кременецького земського суду 03 жовтня 1600 р. З документу № 106 «Руської (Волинської) метрики» від 10 вересня 1601 р. “Про передачу Миколою Куликовським Опріловець та Івашковець брацлавському воєводі Янушу Збаразькому”, можна здогадатися, що обидва Миколи були підставними особами “збирача земель Збаразьких” кн. Януша Миколайовича, на той час старости кременецького. 14-м липня 1603 р. датовано випис з Головного трибунального суду листа князів Миколи і Якуба Воронецьких на «продаж Опреловець, Васковець, Гущанки та ін… кн. Янушу Збаразькому». Януш Воронецький, який ще 26 лютого 1603 р. «сидить» у Кременецкому повіті «…ув одной весце Опрєловцах при килку хлопах» не здається, про що свідчить запис «Про захоплення п. Янушем Воронецьким ЧАСТИНИ спадкових маєтків брацлавського воєводи кн. Януша Збаразького в с. Опреловці і Васківці». Тут Оприлівці правдиво названі “спадковими маєтками” Януша Миколайовича, бо в 1463 р. ними дійсно володів його прапрадід Василь (†1474 р.). Війна між двома Янушами Збаразькими тривала, практично, до смерті брацлавського воєводи у 1608 р. Ще в Актових книгах Кременецького земського суду під 13 листопада 1607(!) р. записаний “Позов Януша Збаразького брацлавському воєводі кн. Янушу Збаразькому за наслання зарубинецьких підданих на с. Опреловець, побиття і поранення підданих”. Цей же князь Воронецький згадується в «Польському географічному словнику», як фундатор римо-католицької парафії в Оприлівцях і ключового об’єкту села – костелу Непорочного зачаття Діви Марії (правда з помилковим 1715 р.) (родовід 1).
Найцікавішим для потенційних туристів в селі Опрілівці є колишній римо-католицький костел Непорочного зачаття Діви Марії, а нині — церква Покрови Пресвятої Богородиці ПЦУ. Згідно “Географічного словника Польського королівства …” римо-католицька парафія “повстала у 1715 р. за Яна Юревича кн. на Збаражі” і в тому ж році було освячено костел. Якщо врахувати, що “фундатор” Януш Юрієвич кн. Воронецький (поряд з братами) вперше виступає на історичну арену (згідно Ю. Вольфа) у 1582 р., як дідич Вороньчина, то на момент фундації костелу в Опрілівцях йому би мало бути 133(!) роки..! Очевидно, має місце помилка в даті.?! Таке припущення підтверджується віднайденим у ЦДІАУ у м. Львові і відписаним свого часу о. Михайлом (Найком) документом наступного змісту: “Erekcya Kościoła Opryłowieckiego. Wypis Xiąg Ziemskich Krzemieneckich Roku 1616 дня 18 місяця лютого. Барабара Збаразька з Вороньчина Tursow” заповідає поховати себе “згідно porządku костела християнського, przystojności stanu mego wsżelkich pompy … мене Пан Бог хотів мати без потомка… тим тестаментем останньої волі моєї” в “костьолі моїм Оприловецькім”, якому заповідає “село моє Оприловці з усіма моїми підданими і осідлостями, податками, чиншами, роботами і повинностями і Двором мурованим і будовами, грунтами, лісами, запонами, садами, пасіками, сіножатями, ставами, стависьками з млинами і корчмами та пожитками з прилеглостями…” і т.д. (ілюстрація 1)
Таким чином, можна обґрунтовано припустити, що після смерті Януша Миколайовича († 1608) Опрілівці повернулися до Воронецьких і перед 1615 (а не 1715-м) роком Януш Воронецький заснував тут парафію і збудував костел. Яким чином село з костелом потрапило у власність племінниці Барбари (прийомної дочки рідного брата), поки не встановлено, але той факт, що мурований костел існував тут ще перед 1615 р. – сумнівів не викликає, а тому є найдавнішим римо-католицьким храмом Збаражчини з нині збережених..! Те, що “наша Барабара” була позашлюбною дочкою польського короля Зиґмунда Августа, а чоловік його фаворитки Барбари Ґіжанки – Михайло Юрієвич кн. Воронецький, не без “прохання” монарха, за окрему плату удочерив їх дочку, є окремою і не менш драматичною історією..! (фото 1)
Отже, після смерті короля Зигмунда І Старого, до влади приходить його син Зигмунд ІІ Авґуст, значний вплив на якого мала мама, славнозвісна італійка Бона Сфорца. Ще при житттю чоловіка вона вирішила, щоб якась гарна і досвідчена жінка ввела пасинка в доросле статеве життя і навчила, як пишуть джерела, “ars amandi”. На таку роль мати підібрала 37-літню даму свого двору Діану ді Кордону, яка, врешті, нагородила 15-річного майбутнього короля сифілісом, що і стало причиною його бездітності. З першою дружиною короля була Ельжбета Австрійська, яка через два роки після шлюбу померла, чи то від епілепсії (на яку хворіла з дитинства), чи то від отрути свекрух (а та розумілася на “еліксирах смерті”).?! Ще за життя Єлизавети Габсбург Зигмунд познайомився і дуже закохався у красуню Барбару Радзивіл. У 1547 р. всупереч волі батьків (особливо мами) і сейму таємно з нею одружився, а через 3 роки коронував її на королеву. Дітей з нею не мав і, казали, що Бона Сфорца через рік також “допомогла” Барбарі (†08.05.1551) залишити це грішний світ, яка знайшла вічний спочинок у Віленському кафедральному соборі (бо була литвинкою). Ще тривалий час кохана “стояла перед очима”, в кімнаті короля стояв її манекен, а в скрині зберігалися її одяг, косметика і прикраси..! Цим вміло скористалися придворні Миколай і Юрій Мнішки, знайшовши для короля нову фаворитку..! І не просто НОВУ, а, майже, точну копію Барбари і … теж Барбару на прізвище “Ґіза”. Дочка Яна Ґізи з Варшави була ще красивіша за прототип, але з 14-річного віку вже була проблемною і розпущеною дівчинкою легкої поведінки і батьки (від гріха подалі) запроторили її до жіночого монастиря сс. Бернардинок. Тут і знайшли її Мнішки, а згодом викрали і підсунули королю нову фаворитку. Для цього відомим авантюрстом, алхіміком і “магом”, німцем Лаврентієм Дуром, який на польський манер іменувався Яном Твардовським, був організований спіритичний сеанс з спеціальним дзеркалом не відображалася його “Барабара” (Ґіжанка, зрозуміло). Король повівся в знову закохався у клон “своєї [покійної] Басі”. …За певний час у Барбари народилася дочка, яку назвали таким же іменем, як маму і померлу Радзивілівну — Барбара. 50-літній король обдарив 17-річну Барбару “klejnotami, i dukatami”. Зигмунд не міг натішитися дитям і навіть не хотів чути, що доця може бути не його (їх знайомство відбулося 1 січня, а маленька Бася народилася 6 вересня 1571 р.). Трон Ягелонів передавався династично, тому король марив про сина і готовий був одружитися “навіть на жебрачці, щоб мати спадкоємця престолу”, але був безплідним (а ще були хвороби нирок, лікування ртуттю сифілісу, жмені афродизіаку для потенції, спадкова мігрень і т.д…! (рисунок 1).
Барбара з дочкою в розкоші мешкала в королівському замку, допомагала Мншікам вирішувати “свої” питання при дворі і, ніби, належала до родини, але поза очі її називали “курвою”..! Сенатори вирішили позбавитись матері з дочкою, але король поселив її в замку Тикоцін (на межі Мазовії і Підляшшя), дав їй шляхетство і забезпечив майбутнє… Останні дні провела з напівживим королем у замку в Книшині, обікрала його і все золото і срібло заховала у викопаному колодязі, але так ним і не скористалася… Після смерті короля вийшла заміж за Михайла кн. Воронецького (який удочерив дочку Барбару) і мала ще з ним 6 дітей. “Наша” Барабара перед 6 грудня 1593 р. вийшла заміж за писаря коронного скарбу Якуба Завадського, отримала в придане маєток Косьмін на Люблінщині, а від батького брата Януша Юрієвича кн. Воронецького — Оприлівці. Востаннє Варвара згадана в джерелах 5 червня 1615 р. і померла після цієї дати. Похована (згідно тестаменту від 18.02.1616 р.), скоріш за все, в Оприлівцях.?! Третій шлюб короля з молодшою сестрою першої дружини — Катериною Габсбург теж спадкоємця не дав (хоча вона повідомила, що вагітна і навіть готові були організувати підміну), але це вже нашої теми не стосується!
Згодом село пропало з історичного горизонту, як мінімум, на 130 років. Немає Оприловець в «Подимному реєстрі 1629 р.», в жодному з Актів поділу кн. Вишневецьких (1633, 1651, 1661), що успадкували Збаразьке князівство після Юрія Янушевича кн. Збаразького (†1631). Немає цього села і в Акті поділу Потоцьких укладеного «в Тарнополю дня 23 мая 1760 року», після смерті познаньського воєводи Станіслава Юзефовича графа Потоцького. Ні в частині його дружини Гелєни з Замойських, яка залишила собі Збараж і села (хоча Зарубинці і Івашківці з того керунку є), ні в частині старшого сина, лежайського старости Юзефа Станіславовича, який отримав Тернопіль і навколишні села (хоча Новики і Мала Березовиця тут є). Нагадаю, що на фронтоні Оприловецького костелу є два герби: один «Корибут» – Воронецьких (зліва), а другий, таки, «Пилява» – Потоцьких. Правда, знизу, після латиномовної цитати з Буття (12:3) є дата 1751. (фото 2)
Це свідчить, скоріш за все, про найстаршого Потоцького на Збаражі – Юзефа Анджейовича, бо саме він упокоївся в 1751 р. Він міг, звичайно, перед смертю позбутися цього села (якщо в нащадків його єдиного сина Станіслава Оприловець нема), але від кого отримав (якщо у Вишневецьких не було).?! Правда, четвертий том «Словника псевдонімів польських письменників XV ст. — 1970 р.» зазначає якогось єзуїта і члена Академії «Arcadiae» Станіслава Костку Арцішевського, що народився у «1738 р. в Оприлівцях на Поділлі», а помер в 1767 р. в італійській Падуї, але хто був власником села — не відомо.?!
«Шематизм…» 1830 р. по відношенню до табулярних власників всіх населених пунктів наводить конкретні прізвища, а стосовно «Opryłowce. Tl. K. Bes.» – «Die dortige lat. Pfarre», тобто, [власник] «місцева латинська парафія».?! Чи міг Юзеф Потоцький подарувати перед смертю село, власне, Оприловецькому костелу.?! Чому ні.?! Так, як Чумалі обслуговували Тернопільський парафіяльний костел (з 1623 р.), так і Оприлівці могли забезпечувати місцевий костел.?! Тому і «Пилява» на фронтоні..! (фото 3 і 4).
Ще один «Шематизм» цього періоду пише, що «Opryłowce P. A. E. 1615. Tit. Immacul. Concept. B. V. M. Patr. Aug. Imperator. Par. Joanes Eq. de Janicki, interim. Decan. Tarnopol. distr. Insp. School. Et Commissarius Ordinariatus ad Tarnopolitanum nat. 1796, ord. 1821». «P. A. E. [чи] «Parochia Administratoris Expositi» означає, що це парафія, якою завідує «експонований адміністратор», тобто, призначений ксьондз з правами пароха. 1615 – це рік заснування парафії або побудови першого, в цій місцевості, храму, а «Tit. Immacul. Concept. B. V. M. (Titulus Immaculatae Conceptionis Beatae Mariae Virginis» – титулатура костелу — «Непорочного Зачаття Пречистої Діви Марії». Власника знов нема, однак, «Patr. Aug. Imperator. (Patronus Augustus Imperator)» – патроном (опікуном) храму є Найясніший Імператор [або Франц ІІ, або Франц Йосип І]. Це означало, що святиня перебувала під державним патронатом і кошти на її утримання частково виділялися з державного релігійного фонду, а якщо простіше, то з конкретних магнатів нею не опікувався ніхто..! «Парох – Іоанн, шляхтич Яніцький, тимчасовий декан Тернопільської округи, інспектор шкіл та комісар Ординаріату в Тернополі. Народився 1796 року, висвячений 1821 року»…
Одним із встановлених латинських вікаріїв Опріловець в період 1887-1889 рр. був о. Якуб Анклевіч (1860-1944 рр., на фото). Костел виконував свої функції до 1946 р., тоді його перепрофілювали на церкву, а в 1961 р. “совіти” її остаточно закрили. В 1988 р. комуністичні атеїсти зробили в храмі “погром”/пограбування і вивезли все, що можна було вивезти. Наступного року на Св. Рівноап. Петра і Павла церква була наново відкрита для вірян під назвою Покрови Пресвятої Богородиці. Ліворуч від сучасної церкви знаходиться мурований парафіяльний будинок відомий, як мінімум з 1830 р. (з двома ґанками, до речі). Як і вже мурована дзвіниця з “холодною” (тюремною камерою). Існуюча тепер споруда плебанії (помешкання пароха) була перебудовна на старих фундаментах у 1939 р. і в наш час функціонувала, як школа. Вчителькою однокласової школи в Оприлівцях на початку ХХ ст. була Казимира Юрик (карта 1).
Згідно досліджень В. Уніята, перед І-ю світовою війною в селі проживало 400 осіб. В УГА воювали близько 40 чоловіків. Діяли філії “Просвіти”, “Сільського господаря” та інших товариств, а також кооператива і польські організації. Під час німецько-радянської війни в Червоній армії загинули або пропали безвісти 26 осіб. В ОУН і УПА перебували, загинули, репресовані, симпатики: В. і П. Дідухи, Г. Козак (Каплун), С. Маруга (Ярош), М. Цюник, Г. Шиманська, А. і М. Яроші. У 1940–1950-х рр. Опрілівці – центр сільської ради, до якої належали хутори Наполяни та Чумалі. У січні 1949 р. створено колгосп. Є церква Покрови Пресвятої Богородиці (1751 р., мурована, перебудована з костелу в 1989 р.; органá перевезли у приміщення Збаразького замку), “фіґура” св. Анни, два пам’ятних хрести. Насипана символічна могила Борцям за волю України (поч. 1990-х рр.). Працювали ЗОШ 1 ступ. , бібліотека, клуб, фельдшерський пункт і торговий заклад; земельні паї орендує ТОВ “Агродар”. Поблизу села є ботанічна пам’ятка природи місцевого значення «Оприлівські папороті» (1,00 га.). Тернопільський район, Збаразька міська територіальна громада, с. Оприлівці. Cхил західної експозиції, поблизу дороги у межах гори «Вороняче око» – місце зростання двох видів папоротей – аспленію мурового і волосовидного – регіонально рідкісних видів рослин. Щодо медоборської вершини «Вороняче око», то на ряді карт вона підписана «Гора Вороняча» (401 м н.р.м.), але найкращою локацією, з якої навіть видно бані Почаївської лаври, є гора Скала (408 м н.р.м.) (фото 5).