Село Ліски відоме з 1996 р. і є одним з наймолодших на Збаражчині. Історія його формування починалася з окремих парцелей на північно-західній околиці Збаража, а етимологія походить від словотвірного кореня “ліс”. В різних варіантах назва “Ліски” може, на нашу думку, означати, як “невеличкі острівки лісу – ліскИ” (в однині – “лісОк”), так і тонкі, прямі гілки ліщини (“ліскИ”), які використовували для будівництва (переплетення) каркасно-стовпових конструкцій валькованих хат і господарських будівель (за винятком шпихлірів). В нашому випадку, очевидно, має місце перший варіант.
За повної відсутності історичних матеріалів та документів, етапи виникнення, становлення та розвитку цього поселення спробуємо прослідкувати за картографічним матеріалом. Ще в середині ХVІІІ ст. на карті Ф. Фон Міга на північно-західній околиці Збаража читається відносно великий лісовий масив, що в першій третині ХІХ-го носив назву “Чорний ліс” (Czarne las). В цьому районі під назвою “за Романчуком” (za RomanczUkiem) у 1830-1860 рр. на околиці лісу спостерігається 7 садиб (груп будинків і господарських приміщень, в т.ч. і мурованих) поблизу “невеличких лісків” (острівків-залишків лісового масиву). Ці господарства стали формуючим ядром майбутнього хутору-присілку с. Залужжя. В офіційній номенклатурі адміністративно-територіальних одиниць середини 30-х років минулого століття Лісків ще немає. Принаймні, у липні 1934 р. до гміни Залужжя хутір ще не входить. Першою писемно-картографічною згадкою про цей топонім під назвою “Ліски-Збаразькі” (Laski-Zbaraskie) можна вважати “Детальну мапу Польщі” 1938 р. в масштабі 1:25000, де він так і підписаний. Інформація “Тернопільщини. Історія міст і сіл” (2014) про те, що Ліски “відомі від 17 ст.” не відповідає дійсності. Що стосується топоніму “Корчунок” (Karczunek), то тут різночитань бути не повинно, адже, там де був ліс — його зрізали на будівельний матеріал, пеньки “корчували” і на викорчуваній площі облаштовували обійстя чи город. Поселення/хутір, що виникав на звільнених від лісу землях називали “Корчунок” (карта 1).
У міжвоєнний період за «Другої Речі Посполитої», згідно досліджень Віктора Уніята, в Лісках у «1927 р. діяла філія товариства “Просвіта” і кооператива. Протягом 1934–1939 рр. хутір належав до ґміни Залужжя. 15 симпатиків і членів ОУН та УПА з Лісків були репресовані протягом 40-50-х років минулого радянською владою і відбували покарання в тюрмах чи таборах Сибіру і Далекого Сходу. У лютому 1952 р. у 14-и будинках проживало 54 особи. Цього ж року до Лісків приєднано хутори Корчунок (11 будинків) і Хрипи (скоріше — Хріни; 9 будинків)». 6 червня 1952 р. датується аерофотоплан села, але точно встановити кількість будинків (садиб) проблематично. (фотоплан 1).
Після зміни коричневої окупації червоною розпочався процес формування сільськогосподарських артілей і колективних селянських господарств. Авторка книжки «Село Ліски. Від минулого до сьогодення» (2026) Галина Комендат-Затірчук стверджує, що «на території села ліски колгосп був заснований у 1948 р. Більшість жителів села працювали у колгоспі: на тваринницькій фермі, на тракторній бригаді, в буряківничій ланці та інше. Першим головою колгоспу в Лісках був уродженець села Ющишин Яків Петрович (з 1948 по 1950). Пізніше — надісланий партією комуніст Будник Іван, який згодом став головою Залужанської сільської ради. Наступні голови колгоспу імені Б. Хмельницького: Вальчак, Руденко Іван, Поліщук Михайло, Костюк Євстахій Анатолійович, Малюта Станіслав Григорович, Козак Анатолій Вікторович, Буцер Ярослав Федорович, Гуменний Ігор Богданович (дані отримані від Софіянчук Софії Антонівни, яка пропрацювала в колгоспі 39 років)». Мешканка Лісків пані Світлана Мшанецька, батько якої Демків Зіновій Ярославович працював в колгоспі трактористом та комбайнером з 1975 р., поділилася цікавим фото відзначення «Свята обжинків», де серед інших є і багаторічний голова колгоспу А. Козак (другий справа). (фото 2)
Саме в районі колгоспної ферми і знаходиться рекреаційний простір пана Ярослава Канюки, побачити який на власні очі мають змогу гості локації. Крім, чану з підігрівом, етнопростору з старовинними артефактами на 30 осіб, волейбольного майданчика, виставки с/г техніки поч. ХХ ст. (кінні віялки, грабарки, молотарки, плуги, косарки і таке інше), особливо вражає “стоунхендж”. Ідею і причини його встановлення пан Ярослав розповідає відвідувачам в деталях під час екскурсій, тому переповідати її не має потреби. В найближчих планах на локації – завершення спорудження “винного погрібу”, обори для 4 коней (які, до речі, здійснюватимуть каретні і фаетонні екскурсії до Довбушевої гори та її печер), з можливістю організації харчування туристичних груп (за попереднім замовленням) і т.д., і т.п..! Враховуючи наполегливість, цілеспрямованість і тверду віру в успіх пана Ярослава та допомоги і підтримки його сім’єю, перспективи цього проєкту дуже і дуже реальні (карта 2).
Неподалік села в першій половині 80-х років минулого століття, за першого секретаря райкому партії В. М. Олійника було споруджено заклад громадського харчування під назвою «Стожари». Василь Михайлович прийшов на Збаражчину, орієнтовно, влітку — восени 1983 р. і вже 24 листопада того року згадується, як партійний очільник району. 1 листопада 1984 р. районна газета «Колгоспне життя» опублікувала оголошення, «кафе «Стожари» (разом з ресторанами «Медобори» і «Горинь») приймають замовлення на святкові столи до Жовтневих свят», а 10 листопада кафе запрошує на роботу швейцара. Ще раніше датується запис в Трудовій книжці мешканки Лісків Демків (Милян) Любові Михайлівни про те, що вона зарахована на посаду кухонного працівника в кафе «Стожари» об’єднання підприємств громадського харчування Збаразького РайСТ від 1 жовтня 1984 р. Таким чином заклад почав діяти, орієнтовно, з осені 1984 р., а через певний час отримав статус ресторану. Навколо знаходились вольєри з дикими тваринами та літні будиночки, де і зафіксована з колегами Л. Демків (фото 3).
У 1996 р. Верховна Рада України надала Ліскам статус села. Є церква св. Володимира Великого (1992 р., мур.), капличка св. апостолів Петра і Павла. Діють (діяли) фельдшерський пункт, бар-ресторан “Стожари”, бар “Сова”, садівниче товариство “Малинівка”, 2 торгових заклади; земельні паї орендують селянська спілка “Корчунок”, фермерське господарство “Марія”, селянсько-фермерське господарство “Козак”. У Лісках народився господарник, підприємець Олег Косінський (1957 р. н.).
Щодо витоків церкви, то 12 січня 1992 р. на південно-західній околиці села, на місці майбутнього будівництва храму, було встановлено і освячено «наріжний камінь». Його зафіксовано на фото, колись люб’язно запрезентоване мені паном Михайлом Іваськевичем, а на звороті напис: «12 січня 1992 р. посвящення наріжного каменя під Свято-Володимирську церкву (Ліски). Архієпископ Василій 5 священників, 5 дияконів. Фотографія зроблена влітку 1992 р. Похорон Ющишина П.». (фото 4) «Архієпископом Василієм» тут, скоріш за все, є єпископ УАПЦ (з 1997 р. митрополит УПЦ КП) Тернопільський і Бучацький Василій Боднарчук, який з 1968 по 1978 роки був настоятелем Введенського храму у Стриївці. Весною того ж 1992 р. за добровільні пожертвування колгоспу ім. Б. Хмельницького та Зарубинецького спиртзаводу розпочалося будівництво церкви. У 1992-1994 рр. настоятелем храму був протоієрей Роман Сливка (старший), у 1994-1997 рр. — о. Анатолій Бих, у 1997-2008 рр. — о. Григорій Гінка, а з 2008 р. — протоієрей о. Олег Басок. На каденція саме о. Олега Баска припадає основний період внутрішнього оздоблення храму та навколоцерковної території (фото 7). Поруч з церквою знаходяться дві могили воїнів, які загинули під час російсько-української війни. Це уродженець села, боєць 10-ї бригади «Едельвейс» Олег Волошин (24.06.1978 р.н.), який загинув 14 лютого 2023 р. під час виконання бойового завдання біля с. Роздолівка Донецької області і нагороджений посмертно орденом «За мужність» ІІІ ступеня (фото 5). Поруч могила мешканця с. Ліски, командира відділення зенітно-кулеметного взводу Ігоря Клименка (07.01.1966 р.н.), після отриманих поранень у 58-річному віці помер в госпіталі (фото 6). Вічна пам’ять і шана Героям, що віддали своє життя за волю і незалежність України!